Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

- Так, хотів. Хотів дещо тобі сказати. Ще раз підійдеш до моєї сестри  - я тобі другу ногу зламаю, для симетрії  - коньячний голос став сталевим. - Тобі все зрозуміло?

Джеймс міцно стиснув щелепи.

Погрози, такого раніше не було. Говорив Арош переконливо, і Джеймс не став перепитувати, що саме він мав на увазі - друга нога йому ще була потрібна, тому він лише мовчки дивився на Френсіса, чекаючи продовження. Але його не було і Джеймс кинув коротке:

- Цілком.

Арош підвівся з-за столу і миттю залишив ресторан.

Джеймс залишився сидіти. Він навіть не думав, чому так легко здався. Йому й справді буде краще, якщо друга нога залишиться цілою, а може він просто хотів догодити їй і її бажанню триматися від нього подалі.

Він не пам’ятав коли саме повернувся до столика, де на нього чекав Пітер.

- Де тебе носило?

Стривожений погляд Пітера ковзнув по відвідувачах і повернувся до Джеймса.

- Я думав ти вийшов у туалет, - голос друга остаточно повернув Джеймса, що замислився, до реальності.

- Так, я просто ходив... І повернувся.

- Знаєш, це звучить надто дивно навіть для тебе, найзагадковішої істоти у Всесвіті. Гаразд, давай їж, доки не охололо. Ніщо не варто голодної смерті.

Джеймс не погоджувався. Він сфокусував погляд на тарілці і побачив перед собою запечене курча.

- Ми ж в італійському ресторані, хіба ж ні?

- Не хвилюйся, курча  - просто язика проковтнеш. І для тих, хто не в курсі, це - італійське курча з рисом, містере нудяр.

Джеймс повільно жував м’ясо і не відчував смаку. Пітеру тут подобається, з відчуттям повного отупіння думав Джеймс, мабуть курча і справді смачне, тільки... Пазли в його голові ніяк не хотіли з'єднуватися.

Яка дурість! Джеймс сердився на себе: він ніяк не міг перестати думати про Елінор. То вона просила брата поговорити з ним? Ні, хіба вона б так вчинила…Чи Френк сам вирішив прослідкувати за ними? Може Джеймс просто не так все зрозумів? Щось в його голові не сходилося. Наче хтось розрізав глобус і попри все намагався приткнути до Штатів Канаду з півдня чи зі сходу.

Щось підказувало Джеймсу, що Канада все ще на півночі, але де тоді він?

Друзі повернулися до Спрінгфілда коли вже зовсім стемніло. Пітер висадив Джеймса біля ганку будинку і поїхав, залишивши друга наодинці. Надворі було доволі затишно. Вже не так холодно і звідкись солодко пахнуло першими квітами.

Джеймс не хотів заходити всередину. Він знав, десь поряд блукає одна з його тіней - Френсіс чи Елінор. Навряд чи це була Елінор. Після того, що сказав Френк Джеймсу, вона у жодному разі не могла прийти.

Джеймс обійшов будинок і розтягнувся на лаві на задньому дворі. Після невеликого дощу небо виблискувало чистотою. Свіжовимиті зірки висипали на нічне небо.

Він лежав на мокрій лаві, відчуваючи, як намокає куртка і джинси, але не хотів підводитися. Він не відчував холоду. І не був готовий говорити з батьком, якщо той не спить.

Джеймс клацнув пальцями, викликаючи червоні іскри. Вони розсипалися в різні боки і гасли в повітрі, не долітаючи до землі.

Він прислухався. Місто мовчало, готувалося до сну. Шуміли дерева, пахло вологим листям та хвоєю. Він заплющив очі і знову побачив її обличчя.

І раптом повис нагору ногами. Джеймс з жахом розплющив очі і забрикався. Хтось тримав його за ноги! У темряві він нічого не міг розгледіти. Він збирався закричати, але йому моментально запхали в рот кляпа. Джеймс застогнав, кістки, що ледь зрослися, буквально горіли від болю через залізну хватку невідомого.

Він спробував звільнитися або хоча б штовхнути того, хто тримав його, але нічого не виходило. Його руки вже зв'язали за спиною, хтось дуже сильний одним рухом скрутив їх. Джеймс намагався не звертати уваги на біль і на серце, що бахкало у вухах; він намагався розглянути нападників.

Двоє, повністю закутаних у чорне, обличчя приховані за чорними масками. Він ледве міг розгледіти їх у темряві! Один вищий, повніший, явно чоловік. Цей тримав Джеймса головою вниз. Друга фігура була в рази менша і швидша. Жінка. Вона в'язала Джеймса по руках та ногах.

Його серце билося з божевільною швидкістю, він звивався, намагаючись звільнитися, але ставало тільки гірше. Мотузки боляче вгризалися в руки та ноги при кожній спробі звільнитися. Джеймс важко дихав. У голові все змішалося. Він відчував як прилила до обличчя кров, він ледве міг думати. Його кудись несли.

Раптом світ навколо перекинувся і Джеймс уткнувся обличчям в асфальт, подряпавши щоку. Його більше ніхто не тримав. Він перекинувся важко дихаючи. Маленька постать у чорному миттю зникла за найближчими деревами, а той, хто його тримав, тепер лежав на землі. Над тілом стояв Френсіс Арош. Навіть не захекався.