Читати книгу - "Останній страх, Алекс Фінлі"

— Ходімо до ліжка, зайчику, — промовив Еван. Томмі вже клював носом за столом. Еван узяв його на руки і відніс до спальні. Дістав із валізи піжаму Томмі й опустив малюка на ліжко.

— Руки вгору, — промовив Еван.

Малий підняв догори кволі ручки. Еван стягнув йому через голову сорочку. Обережно надів піжамну кофтину.

Томмі вмостився на бік, і Еван перевдягнув йому штанці. Потім підіпхав під боки ковдру, підсунув ближче ведмедика.

Еван дивився на сина. Малюк солодко сопів. Батько нахилився, поцілував голову хлопчика і вимкнув світло.

Він зайшов до вітальні й застав там Лів з Меґі, які щойно повернулися зі своєї прогулянки. Вигляд в обох був похмурий, якийсь пригнічений.

— Що з вами, щось трапилося?

Лів і Меґі перезирнулися:

— Ні, ми просто втомилися. Правда, Меґі?

Донька з любов’ю дивилася на матір. У Евана виникло враження, ніби вони щось приховували, якусь жіночу таємницю.

— Так, правда, — озвалася Меґі.

— Там є бургери й сир і залишки спагеті, — сказав Еван. — Чи, може, вам чогось приготувати?

— Я не голодна, — відповіла Лів, — ми забагато їмо у відпустці.

Вона взяла пляшку води з холодильника й надпила.

— Може, трішки пізніше, — сказала Меґі. Теж взяла пляшку з водою і пішла до спальні.

Залишившись наодинці з Лів, Еван поцікавився:

— Справді все добре?

Лів кивнула:

— Пізніше поговоримо, але запевняю тебе, у неї все гаразд.

Еван не знав, чи розповіла Меґі матері про справжню мету їхньої подорожі. Про їхнє безуспішне розслідування. Про парочку, яка заманила Евана до Тулума. Це могло б пояснити її пригнічений настрій.

Еван наважився: треба самому поговорити з Лів. Йому слід бути чесним з дружиною, інакше розвіється уся чарівна атмосфера їхньої подорожі.

— Я маю тобі дещо розповісти, — сказав він.

Лів сиділа поряд із ним за столом.

Він зробив великий ковток води, задумався на мить, не знаючи, з чого розпочати:

— Я не все розповів тобі чесно про нашу подорож сюди.

— Ти маєш на увазі, що ми не можемо собі її дозволити? Знаю, я здогадуюся.

— Ні, не це.

Він розповів їй про дзвінок Шарлот чи того, хто вдавав себе за неї. Про те, як Меґі вдалося відслідкувати дзвінок. Про парочку, яка його обвела навколо пальця. Він почувався дурником. Він навіть уже зібрався з духом, щоб розповісти їй і решту: про втрату роботи, про фінансові труднощі, про те, що наковтався пігулок.

Але перш ніж він продовжив, Лів промовила:

— У мене теж є що тобі розказати.

Еван запитально схилив голову набік.

Лів пішла до спальні й повернулася звідти з конвертом. Вручила його чоловікові.

— Це дала мені дружина Рона Семпсона, коли я була у Небрасці. Її чоловік сказав, що тут є докази того, що Дені не винен.

— То чому ж ти… — Еван замовк на півслові. Яке це вже мало значення?

— Я відразу здогадалася, що ми приїхали сюди через Дені, — промовила Лів, — не знала точно, що ви з Меґі задумали, але все одно здогадалася. І мені дуже шкода, що я не віддала тобі цей конверт раніше. Але ви з дітьми так розважалися, здавалося, хоч ненадовго забули про справу Дені, і я вирішила зачекати. Дружина Семпсона, здається, несповна розуму, а ці документи — звичайні папери, і я вирішила, що ми вже все одно нічого не зробимо, а тому…

— Нічого, — м’яко підбадьорив її Еван.

Він відкрив конверт, там було лише три аркуші. Він проглянув перші два і сказав:

— Схоже на результати аналізу крові. Крові Шарлот і Дені.

Кожен аркуш позначався окремим кодом: Шарлот — 4215, Дені — 5094.

Еван проглянув третій аркуш, на якому наводилася копія запиту доступу до журналу обліку речових доказів. Навіщо Семпсон зберігав ці документи? І тут він зрозумів. А що, коли аналіз крові Шарлот замінили на інший? Тому що вбита дів­чина не була Шарлот. Еван наказав собі прийти до тями. Він знову починає перегинати палку. Копія запиту доступу до журналу обліку речових доказів ще не означає, що хтось хотів отримати доступ до зразків крові Шарлот. Тоді Еванові спало на думку, що хтось — напевно, Рон Семпсон — подавав запит на доступ до аналізу зразків 5094, тобто крові Дені.

Еван показав аркуш Лів:

— Схоже, Семпсон з невідомих причин просив доступу до аналізу зразків крові Дені. І потім сховав цей запит, щоб ніхто його не побачив.

— І що це означає?

Еван похитав головою, намагаючись пересвідчитися, що не з’їхав з глузду. Він змарнував тисячі годин, перелопативши купи документів, відкидаючи усі можливі й неможливі гіпотези, хапаючись за найменші теорії. Але він блукав наосліп. Як той сліпий дурень.

Лів запитала:

— Але навіщо перевіряти кров Дені? Адже його крові на місці злочину не виявили. Проти нього не знайшли ніяких доказів ДНК.

— Щоб довести, що він батько дитини. І таким чином знайти мотив, — відповів Еван.

І тут його ніби струмом ударило:

— От чорт! Чорт!

— Що? — схвильовано запитала Лів.

— У Дені не може бути нульової групи крові з негативним резусом! — Він тицьнув пальцем на аркуш із аналізом крові зразка 5094.

— А ти знаєш, яка в Дені група крові?

— Ні, але я знаю, що в нього просто не може бути нульової групи з негативним резусом. Тому що в мене АВ.

Лів похитала головою. Вона все одно не розуміла.

— У батьків із групою крові АВ не може народитися дитина з нульовою групою і негативним резусом.

— Звідки ти знаєш?

— З того дня, як Томмі потрапив до лікарні з апендицитом.

Лів усе ще збентежено дивилася на нього.

— Томмі потрібно було переливання крові.

— Так, і його зробили, скориставшись банком крові лікарні, поки ми помирали зі страху.

Еван пригадав той страшний день у відділенні швидкої допомоги. Він приїхав до лікарні пізно, лікар пояснював, що в Томмі дуже рідкісна