Читати книгу - "Випадковий наречений, Аніта Русанова"

- Ти неймовірна! Я вже хочу скасувати побачення, щоб залишитися на одинці. - Прошепотів на вухо, прикусивши його легенько. Від цих дій в голові запаморочилось, і мурахи, яких я нещодавно вгамувала, знову продовжили свій шлях, блукаючи тілом. 

- Значить наше побачення буде не довгим. - Поцілувала швидко в губи і відсторонилась. Бо і справді лишимось вдома, не вийшовши за поріг.

Їхали ми мовчки. Але це було комфортне мовчання. Макс був зосереджений на дорозі, але при цьому встигав дивитись на мене і тримати за руку. В ці моменти відчуваю себе підлітком. Невже так можуть себе поводити дорослі? Хоча так, напевно можуть. Судячи з усього ми ті самі дорослі, які ведемо себе наче закохані підлітки. Нехай навіть і так. Головне, що ми щасливі. Я - щаслива!

Підʼїхали ми до гарного ресторану. Схоже це їх сімейний заклад. Макс якось говорив про нього. Але мені ще не доводилось тут побувати. Макс як справжній джентельмен допоміг мені вийти з машини, взяв за руку і повів в середину. На превеликий подив, хоч і заклад був дуже гарний і вишуканий, людей в ньому зовсім не було, лише ми вдвох. Та тільки но ми дійшли до столика, який був гарно засервірований, раптом вимкнулось світло. На мить я розгубилась, і зрозуміла, що Макса поруч немає, бо вже ніхто мене не тримає за руку. Та ще через мить світло зʼявилось лише в середині залу. Зʼявився Макс, з величезним букетом моїх улюблених рожевих півоній.

- Настуня, моя кохана. Ми з тобою не так давно знайомі, але достатньо, щоб я був впевнений в своїх почуттях до тебе. Ти навчила мене кохати по справжньому. З тобою я зрозумів, що таке справжнє щастя. Я хочу провести разом з тобою все своє життя і трохи більше. Кохана, ти вийдеш за мене заміж? - Макс сів на одне коліно, і простягнув коробочку з обручкою. Сльози бризнули з очей, серце затріпотіло, і всі слова геть вилетіли з голови. Все на що мене вистачило, це розпливтись в широкій посмішці і згідно кивнути. Макс підвівся і тремтячими пальцями одягнув обручку мені на палець. Притулився своїм чолом до мого, і тихо сказав, ніби боявся порушити такий казковий момент. - Кохаю тебе, моя маленька дівчинка. 

- І я тебе кохаю. - Зібрала до купи всі літери, які крутились в голові. 

- Вітаємо!!! - Закричали в один голос всі присутні, коли світло ввімкнулось у всій залі. Макс зібрав всіх наших близьких людей: моїх батьків, Сергія з Яною і Стефою, його маму з якимось симпатичним чоловіком, Іру зі Святом. Десь в глибині душі я мріяла, щоб цей момент зі мною розділили мої дорогі серцю люди. І Макс, хоч і не знав про це, та все ж зміг виконати моє бажання.