Читати книгу - "Танок з драконами"

— Клеон Великий сам торгує і володіє рабами.

— Я знаю, що Матір Драконів не покине нас у годину загибелі. Дайте нам ваших Неблазних для захисту наших мурів!

«А якщо дам, то хто захищатиме мої мури?»

— Багато з моїх відпущенців були рабами в Астапорі. Можливо, хтось із них забажає стати на захист вашого царя. Вибір за ними, вони-бо тепер вільні люди. Я дарувала Астапорові волю, а захищати її — то вже ваша справа.

— Тоді нам усім смерть. Ви дарували нам погибель, не волю.

Гаель скочив на ноги і плюнув їй просто у обличчя. Могутній Бельвас схопив його за плече і так гепнув об мармурову підлогу, що Дані почула хрускіт Гаелевих зубів. Голомозий зробив би і щось гірше, але вона його зупинила.

— Годі! — вигукнула вона, витираючи щоку кінчиком токару. — Від плювка ще ніхто не помирав. Заберіть його звідси.

Гаеля потягли геть за ноги, лишивши на підлозі кілька вибитих зубів і кривавий слід. Дані радо б відіслала решту прохачів… але все ж лишалася їхньою царицею, тому вислухала усіх і спробувала в міру сил подарувати справедливість.

Пізніше удень адмірал Гролео та пан Барістан повернулися з огляду галер. Дані зібрала раду, щоб вислухати їх. Від Неблазних на раді був присутній Сірий Хробак, від Мідних Звірів — Скахаз мо’Кандак. За відсутності кревноїзників говорити від її дотракійців прибув зморшкуватий, косоокий та кривоногий «джака ран» на ім’я Роммо. Відпущеників представляли очільники трьох полків, зібраних за її наказом: Молоно Йос Доб від «Непохитних Щитів», Симон Смугаста Спина від «Вільних Братів» і Марселен від «Материних Воїв». За плечем цариці мулявся Резнак мо’Резнак, а Могутній Бельвас стояв позаду неї, схрестивши дужі ручиська на грудях. Авжеж Дані не мало бракувати радників.

Гролео почувався дуже нещасним, відколи його корабель розламали, щоб зробити обложні пристрої та здобути ними Меєрин. Дані спробувала була розрадити його тугу, призначивши верховним адміралом свого флоту. Але то була порожня шана, бо меєринські кораблі втекли до Юнкаю, поки Даніне військо наближалося до міста. Відтак старий пентосець був адміралом без жодного корабля. Але зараз він посміхався крізь розкошлану, побиту сіллю бороду такою посмішкою, яку драконова королева ледве пам’ятала.

— Отже, кораблі доладні й справні, чи не так? — запитала Дані, плекаючи надію.

— Цілком доладні, ваша милосте! Вони не нові, брехати не буду, але більшість із них добре доглянуто. Коріб «Уродженої принцеси» поїла шашіль; я б не став виводити її у море, втрачаючи землю з очей. На «Нарракві» варто замінити стерно і линви, а «Смугаста ящірка» має кілька тріснутих весел — утім, вони ще послужать. Веслюють там раби, але якщо покласти їм чесну платню вільного весляра, то більшість залишиться з нами — вони ж однак не знають іншого ремесла. А хто піде, тих легко буде замінити з моїх власних жеглярів. Подорож до Вестеросу довга і тяжка, але ці кораблі досить міцні, щоб дістатися туди й довезти нас. Така моя думка.

Резнак мо’Резнак видав жалібний стогін.

— То це правда! Ваша превисокість мають намір залишити нас! — І заходився ламати руки. — Юнкайці відновлять владу Великих Хазяїв тієї ж миті, як ви поїдете, нас — тих, хто вірно служив вашій справі — покладуть під меч, а наших милих дружин та цнотливих доньок зґвалтують і візьмуть у неволю!

— Моїх не візьмуть, — прогарчав Скахаз Голомозий. — Спершу я їх уб’ю власноруч!

І ляснув долонею по руків’ї меча. Дані здалося, що та долоня загилила їй ляпаса.

— Якщо ви боїтеся того, що станеться, коли я поїду, то їдьмо зі мною до Вестеросу.

— Куди Матір Драконів, туди «Материні Вої»! — виголосив Марселен, єдиний живий Місандеїн брат.

— Це як? — запитав Симон Смугаста Спина, названий так за сітку рубців, що мережила спину та плечі, нагадуючи про батоги, яких він куштував невільником у Астапорі. — Тринадцять кораблів… їх не досить. Ба й сотні буде не досить.

— Дерев’яні коні — то недобре, — заперечив Роммо, старий «джака ран». — Дотракійці поїдуть кіньми.

— Сі-одні можуть подолати суходол пішки уздовж берега, — запропонував Сірий Хробак. — А кораблі хай ідуть неподалік і везуть припас для війська.

— Се годиться, поки не досягнеш руїн Бхорашу, — відповів Голомозий. — Далі кораблі муситимуть іти на південь за Толос і Кедровий острів, а тоді огинати Валірію. Піше ж військо рушить на Мантарис старою драконовою дорогою.

— Гемонською дорогою — так її кличуть зараз, — мовив Молоно Йос Доб. Огрядний полковник «Непохитних Щитів» скидався радше на писаря, ніж на воїна — мав-бо руки у чорнилі та важке кругле черево, — зате розумом був хитріший за багатьох. — Чимало з нас там загине.

— Залишені в Меєрині заздритимуть тим, хто знайде легку смерть у поході, — застогнав Резнак. — Бо нас усіх перетворять на рабів або кинуть до ям! І все стане так, як було, а чи й гірше.

— Де ваша мужність? — прогримів сердитий голос пана Барістана. — Її милість звільнила вас від кайданів. Але гострити мечі та боронити волю міста, коли королева піде своїм шляхом, вам доведеться самотужки!

— Хоробрі слова — для того, хто попливе на захід замість лишатися тут, — загарчав у відповідь Симон Смугаста Спина. — А чи обернетеся ви хоч поглянути, як ми тут конаємо?

— Ваша милосте…

— Препишносте…

— Превисокосте…

— Годі! — Дані щосили ляснула долонею по столі. — Я нікого не залишу тут на певну смерть. Ви усі — мій народ.

Її мрії про рідний дім та кохання засліпили її.

— Я не покину Меєрин на долю Астапору. Сумно казати, але Вестерос має почекати.

Гролео аж сахнувся нажахано.

— Але ми мусимо прийняти ці кораблі! Якщо ми відмовимо дарувальникові…

Пан Барістан упав перед нею на одне коліно.

— Моя королево, ваша держава має в вас нагальну потребу. Тут ви — небажана гостя, але на Вестеросі зацні вельможі та шляхетні лицарі тисячами стікатимуться під ваші прапори. «Вона прийшла! — кричатимуть вони один одному зраділими голосами. — Сестра принца Раегара нарешті вдома!»

— Якщо вони так мене люблять, то почекають. — Дані підвелася на ноги. — Резнаку, прикличте до мене Цзаро Чжуана Даксоса.

Вона прийняла купецького магната на самоті, сидячи на своїй лаві з вилощеного чорного дерева, на купі принесених паном Барістаном подушок. Супроводжували