Читати книгу - "Мобі Дік, або Білий кит"

А що ж таке «сходини»? Ви б лише даремно натерли до крові свій вказівний палець, гортаючи ним сторінки словників у пошуках цього слова; професор Джонсон не досяг такої вершини ерудиції, і ковчег Ноя-Вебстера також його не містить[210]. А тим часом це вельми виразне слово уже багато років перебуває в постійному вжитку серед п'ятнадцяти тисяч справжніх, природжених янкі. Звичайно, слід з'ясувати його значення і включити його до лексикону. З цією метою я дозволю собі дати йому наукове тлумачення.

Сходини (іменник) — дружня зустріч двох (або більше) китобійних кораблів, здебільшого в промислових районах, коли вони, привітавши одне одного, здійснюють взаємні візити членів команди: капітани зустрічаються на борту одного корабля, а старші помічники — на борту другого.

Також не слід забувати, коли йдеться про сходини, ще одну невелику деталь. У кожній професії є свої певні особливості; є вони і в китобійному ремеслі. На піратському, військовому або работорговому кораблі капітан, вирушаючи деінде у своїй шлюпці, сидить на кормі, де часто буває влаштовано зручне та м'яке сидіння, і нерідко сам керує маленьким, наче іграшковим румпелем, прикрашеним барвистими шнурками та стрічками. А на кормі вельбота немає ніякого сидіння, ніяких подушок і ніякого румпеля. А то ще, чого доброго, капітанів-китобоїв почнуть возити по хвилях у інвалідному кріслі, наче поважних старих подагриків! Що ж до румпеля, то жодний вельбот не дозволить собі таких витребеньок; а оскільки при зустрічі корабель покидає вся команда спущеного вельбота — включаючи гарпунера, його стернового, — то стернує за подібних випадків саме він, а капітан, якому в човні ніде сісти, вирушає в гості стоячи, мов сосна. І часто можна побачити, як капітан, що стоїть у човні, відчуваючи, що очі всього довколишнього світу спрямовані на нього з бортів обох кораблів, щосили прагне зберегти рівновагу і не принизити свою гідність. А це не дуже легко, бо позаду нього стирчить величезне стернове весло, яке час від часу б'є його у поперек, тоді як попереду весло загрібного лупить його по колінах. Отже, і з фронту, і з тилу він стиснений, наче в лещатах, і йому лишається тільки пересуватися з боку в бік та ширше розставляти ноги; та при цьому несподіваний і сильний поштовх вельбота може легко звалити його з ніг, бо довжина основи без відповідної ширини — непевна річ. Спробуйте поставити під тупим кутом, подібно до циркуля, дві жердини, і ви побачите, що вони не стоятимуть. Але ж не годиться, щоб на очах у всієї шанованої громади — не годиться, кажу вам! — щоб цей капітан, який балансує на двох широко розставлених ногах, хоч трохи підтримав себе, схопившись рукою за який-небудь предмет; і навіть більше, на доказ своєї несхитної витримки він найчастіше тримає руки в кишенях брюк; хоча, мабуть, ці руки, великі й важкі, служать йому там замість баласту. Втім, бували випадки, притому надійно засвідчені, коли капітан у якусь критичну мить — наприклад, під час раптового пориву шквалу, — хапав за волосся найближчого з веслярів і вчіплявся в нього щосили, невблаганний, мов сама смерть.

Розділ 54

Історія «Таун-Хо»

Як вона була розказана в Золотому готелі

Мис Доброї Надії, як і весь водний простір навколо нього, вельми нагадує шумне перехрестя битого шляху, де можна зустріти більше мандрівників, ніж у будь-якому іншому місці планети.

Невдовзі після зустрічі з «Альбатросом» ми побачили ще один корабель, який повертався додому, — китобійний корабель «Таун-Хо»[211]. Його екіпаж майже повністю складався з полінезійців. Під час короткої «сходини» ми почули дивовижні новини про Мобі Діка. У декого з нас інтерес до Білого Кита відчутно зріс завдяки одній деталі з історії «Таун-Хо», яка, здавалося, у якомусь нерівному і ніби зворотному розумінні наділяла кита дивним даром вершити Божий суд над деякими людьми. Цю деталь, разом із її наслідками та висновками, які утворюють, так би мовити, приховану частину трагедії, про яку зараз буде розказано, так і не почули капітан Ахаб і його помічники. Адже прихованої частини цієї трагедії не знав і сам капітан «Таун-Хо». У неї були втаємничені лише троє білих матросів із цього корабля, і один з них, як з'ясувалося, під страшним секретом розповів її Тештіго; але тієї ж ночі Тештіго марив уві сні, і таким чином стало відомо так багато, що, прокинувшись, він уже не міг не розповісти все до кінця. Утім, ця таємниця так глибоко вразила матросів «Пекводу», які дізналися всю страшну правду, і викликала в них такий шанобливий острах, що не була винесена за межі кубрика. Вплітаючи в належних місцях таємничу нитку до офіційної версії розповіді, я переходжу до викладу і увічнення цієї історії в усій її повноті.

Чомусь мені захотілося зберегти той стиль, у якому я колись, напередодні дня якогось святого, розповідав її в Лімі, у товаристві моїх іспанських друзів, коли ми, посідавши розвальцем, курили на обкладеній позолоченою плиткою веранді Золотого готелю. Двоє з цих шляхетних кавалерів, юні дон Педро і дон Себастьян, були моїми близькими знайомими — ось чому вони раз у раз переривали мене запитаннями, на які в належний час діставали відповідь.

За два роки до того, як я вперше почув про події, про які хочу розповісти вам, джентльмени, «Таун-Хо», китобійний корабель з Нентакету, плавав тут, у Тихому океані, на відстані кількаденного переходу від гостинного Золотого готелю, на захід від нього і на північ від екватора. Якось уранці, коли матроси, як завжди, стали до помп, вони побачили, що води у трюмі більше, ніж зазвичай. Вирішили, що обшивку корабля пробила риба-меч, джентльмени. Проте капітан, вірячи з якоїсь відомої лише йому причини в беззаперечний успіх, що нібито чекає їх у цих широтах, не мав наміру міняти курс; теча тоді здавалася ще невеликою і не загрозливою, хоча пробоїну так і не виявили під час пошуків, значно утруднених буремною погодою; і корабель продовжив свій шлях, тоді як вахти чергувалися біля помп, працюючи недовго і не надто тяжко. Проте їм не пощастило: пробоїну не знайшли, а теча вже так давалася взнаки, що стривожений капітан вирішив іти на всіх вітрилах до найближчого острівного порту, щоб там підняти корабель із води і відремонтувати.

Попри те що попереду у них був неблизький шлях, капітан не боявся, що корабель потоне дорогою, якщо тільки не станеться чогось надзвичайного, бо помпи в нього були потужні, і тридцять шість матросів,