Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сяйво 📚 - Українською

Читати книгу - "Сяйво"

512
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сяйво" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 157
Перейти на сторінку:
— Але я мушу, ти ж знаєш. Я ж тут чортів доглядач. Саме за це мені й платять.

Вона тільки ще дужче розплакалась, і, покинувши її в цьому стані, він вийшов з кухні, витираючи собі губи хустинкою, і гойднулися двері, зачинившись за ним.

— Не переживай, мамуню, — сказав Денні. — З ним усе буде гаразд. Він не сяє. Ніщо йому тут не вчинить злого.

Крізь сльози вона відповіла:

— Ні, я в це не вірю.

Розділ тридцятий

Знову відвідини номера двісті сімнадцять

Він поїхав нагору ліфтом, і це було дивно, бо ніхто з них не користувався ліфтом відтоді, як вони тут оселилися. Він перекинув мідний важіль, і ліфт трусько захрипів угору шахтою, мідна решітка дико деренчала. У Венді цей ліфт викликав правдивий жах клаустрофобії, і він про це знав. Вона собі уявляла, як вони втрьох могли б застрягти між поверхами, тим часом як надворі шаленіють сніговії, вона ніби в живі очі бачила, як вони дедалі худнуть, слабшають і вмирають від голоду. Або, можливо, харчуються одне одним, як було оті регбісти. Йому згадалася бачена в Боулдері наліпка на бампері: «РЕГБІСТИ ЇДЯТЬ СВОЇХ МЕРТВИХ»[173]. Йому згадалися інші: «ТИ ТЕ, ЩО ТИ ЇСИ»[174]. Або фрази з меню: «Ласкаво просимо до обідньої зали «Оверлука», Гордості Скелястих гір». «Шикарно пообідайте на «Даху Світу»». «La Specialite de la Maison[175]: Людське Стегно Смажене На Сірниках». Знову зблиснула на його обличчі зневажлива усмішка. Коли на стіні шахти з’явилася цифра два, він перекинув мідний важіль назад у його сталу позицію, і кабіна ліфта, зарипівши, зупинилася. Він дістав з кишені свій екседрин, витрусив на долоню три пігулки і відчинив двері ліфта. Ніщо в «Оверлуку» його не лякало. Він відчував, що між ним і готелем уже виникла simpatico[176].

Він вирушив коридором, закидаючи собі до рота екседрин, жуючи одна по одній пігулки. Він завернув з головного коридору в короткий завулок, двері номера двісті сімнадцять стояли навстіж і майстер-ключ з його білою біркою стирчав із замка.

Він нахмурився, відчувши хвилю роздратування, ба навіть справжнього гніву. Що там з цього не вийшло, але хлопчик зайшов, куди йому було не слід. Йому було сказано, і сказано ясно, що певні місця в готелі заборонені для доступу: реманентний склад, підвал і всі гостьові номери. Він поговорить про це з Денні, щойно той оговтається від свого переляку. Він поговорить з ним розважливо, але суворо. Багато хто з батьків зробив б дещо більше, ніж просто поговорити. Вони б завдали добрячої прочуханки, і, можливо, саме цього Денні й потребує. Якщо хлопчика щось налякало, хіба це, принаймні, не те, на що він заслужив?

Він підійшов до дверей, витяг майстер-ключа, вкинув його собі до кишені і ступив у номер. Там горіло верхнє світло. Він поглянув на ліжко, побачив, що воно не пом’яте, і відтак вирушив просто до дверей ванної кімнати. У ньому вигулькнула дивна впевненість. Хоча Ватсон не називав ні імен, ні номера апартаментів, Джек відчував переконаність у тому, що саме цей номер ділила зі своїм жеребчиком та дружина юриста, що саме в цій ванні її знайшли мертвою, переповненою барбітуратами і питвом з салон-бару «Колорадо».

Він штовхнув опоряджені дзеркалом двері ванної кімнати, ті прочинилися, і він увійшов досередини. Тут світло було вимкнутим. Він його увімкнув і обдивлявся довге, схоже на пуллманівський вагон приміщення, що було оформлено в характерному стилі «тисяча дев’ятисоті, модернізовані в двадцятих», схоже, що спільному для всіх ванних кімнат «Оверлука», окрім тих, що містилися на третьому поверсі, — там безумовно панувала Візантія, як і личило особам королівської крові, політикам, кінозіркам та мафіозним капо, які роками зупинялися саме там.

Рожева, мертвотно-блідого кольору, душова завіса була запопадливо

зашморгнута довкола довгої, з пазуристими лапами ванни.

(«і все ж таки вони рухалися»)

І тут Джек уперше відчув, як оте його нове відчуття впевненості, що було охопило його, коли до нього з криками «то була вона! то була вона!» підбіг Денні, його покидає. Ніби якийсь крижаний палець делікатно вперся йому в поперек, охолодивши його тіло градусів на десять. До того пальця приєдналися інші, і раптом вони забігали вгору по спині, аж до самого довгастого мозку, граючи на його хребті, немов на якомусь джунглевому інструменті.

Його гнів на Денні випарувався, і коли Джек ступив уперед і відшморгнув завісу, в роті в нього вже було сухо і відчував він лише симпатію до свого сина і страх за себе.

Ванна була сухою й порожньою.

Вмент його затопило полегшенням і роздратуванням, позначеними раптовим звуком «Пах!», що злетів з його стиснутих губ, немов маленький вибух. У кінці сезону ванну було вимито дочиста; якщо не рахувати іржавої плями під краном-змішувачем, вона блищала. Тут вчувався легкий, проте явний запах очищувача, той запах, що може подразнювати тобі носа своєю праведністю ще впродовж тижнів, а то й місяців після того, як його було застосовано.

Він нахилився і провів пальцями по дну ванни. Суха, як порох. Ані натяку на вологу. Хлопчик пережив галюцинацію або відверто брехав. Він знову відчував гнів. Й от тоді-то його увагу привернув ванний килимок на підлозі. Він нахмурено дивився вниз на нього. Що робить тут цей килимок? Він мусив би лежати в білизняній комірчині в кінці цього крила, разом із простирадлами, рушниками і пошивками. Вся білизна мусить бути там. Навіть ліжка стоять не насправді застеленими в гостьових номерах; матраци упаковані в прозорі поліетиленові чохли на блискавках і накриті покривалами. Він припустив, що Денні міг піти і принести його звідти — майстер-ключ відкриває і білизняну комірку, — але навіщо? Він поводив по ньому пучками туди-сюди. Килимок був сухий, як порох.

Він повернувся до дверей ванної і став в одвірку. Все тут у порядку. Хлопчику намарилося. Кожна річ тут на своєму місці. Трохи спантеличував килимок, авжеж, проте існувало логічне пояснення: якась покоївка, поспішаючи, мов скажена, в останній день сезону, просто забула його підібрати. Опріч цього, все решта було…

Злегка стрепенулися його ніздрі. Дезінфектант, отой зарозумілий, «чистіший-за-саму-святість» запах. Та…

Мило?

Звісно, ні. Але щойно цей запах було ідентифіковано, він став надто ясним, щоби його відкинути. Мило. Та ще й не «Айворі», цурками якого, завбільшки з поштову листівку, тебе забезпечують у готелях і мотелях. Цей запах був легким і ароматним, запах дамського мила. Рожевого обарвлення запах. «Камей» або «Ловайла», той сорт, яким завжди користувалася

1 ... 84 85 86 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сяйво», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сяйво"