Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Всі барви неба, Хелена Власенко 📚 - Українською

Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Всі барви неба" автора Хелена Власенко. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 101
Перейти на сторінку:

-          Ти чого така зла? Яка муха тебе вкусила? – здивовано повернулась до неї Оля.

-          День народження Дмитра накрився. Я маю зробити звіт, - похмуро відповіла Ліна, дивлячись в свій монітор.

-          Ти ж відпросилася в Юріївни. Вона що, передумала? – не могла нічого второпати колега.

-          Звіт нагло знадобився одному придурку, - бурчала Ліна.

-          Розумію. В такій ситуації будь-хто буде придурком, - хмикнула Оля і за хвилину запропонувала допомогу. – Можливо я можу зробити той звіт, щоб ти змогла потрапити до Дмитра.

 В душі на мить загорівся вогник надії, але подальші роздуми над пропозицією дівчини привели до висновку, що нічого з цього не вийде. Не вигорить. Ліна прекрасно розуміла, що він вимагатиме звіт саме від неї. Ідіот, придурок, козел і як же вона його ненавидить!!! За своєю вселенською злістю вона і не помітила коли і як перед нею опинився Дмитро:

-          Ти готова? – дивився на її спантеличене обличчя.

-          Навіть не помітила, як ти прийшов, - спам’яталась дівчина і застогнала, болісно скривившись. – На жаль, мусиш їхати без мене. Я повинна негайно робити звіт.

-          Це ще що за заявочки?! – тепер черга торопіти була за Дмитром.

-          Вищому керівництву несподівано і негайно знадобився звіт. Маю його зробити до восьмої вечора, - простогнала Ліна з вимученим виглядом.

-          Блін, - відкинув голову назад хлопець. – І ніяк? Без варіантів?

 Ліна міцніше стиснула губи і заперечно захитала головою.

-          Прокляття, - вилаявся хлопець і з надією, співчутливо додав. – Можливо ти швидше справишся і я по тебе приїду, але зараз мушу іти.

-          Так, звісно. Там видно буде, - закивала дівчина, слабо посміхнувшись. – І я постараюсь.

 Дмитро нахилився, поцілував її в щоку і підбадьорливо підморгнувши, вийшов.

 Зробити клятий звіт швидше, ба навіть вчасно, не вдалося. Всесвіт був явно не на стороні дівчини. Програма постійно підвисала, а якщо і працювала, то злість відігравала свою роль: все «валилося з рук» і доводилося періодично виправляти свої помилки. Коли Ліна врешті завершила роботу на годиннику була уже майже дев’ята.

-          Гм...може паскудник уже пішов додому і не дочекався. Завтра мене попруть, - роздумувала вголос дівчина, але потім знизала плечима і додала сама до себе. – Ну і хай. Можливо це і на краще – ніхто на нервах не гратиме.

 Вона підвелася і пішла все ж перевірити чи той негідник на місці. Двері його кабінету були відчинені і Ліна обережно заглянула в середину. За столом нікого не було, але перевівши погляд в бік, вона побачила, що Вадим стоїть перед панорамним вікном і дивиться на нічне місто. Дівчина вже без зайвої обережності зайшла до середини і демонстративно кинула ненависний звіт на його стіл. Чоловік злегка повернув голову в бік свого робочого місця:

-          Ти спізнилася, - сказав сухо.

-          Тоді організуй фірмі краще операційне забезпечення, - зло фиркнула Ліна.

 Вадим знову вернув увагу до вікна. Їй би піти негайно від гріха подалі, але вона не стрималася і роздратовано запитала:

-          Ти навіть не глянеш цей звіт? Тобі ж він так терміново потрібен був.

 Чоловік відійшов від вікна і наблизився до свого столу, але звіту в руки так і не взяв.

-          Перегляну завтра, коли буде вільна хвилина, - він просто нахилився над ноутбуком і зосередив увагу на його моніторі щось, очевидно, читаючи.

 Злість дівчини виходила на нові рівні. Вона скипіла:

-          Коли буде вільна хвилина?!!! То я спокійно могла зробити його завтра?!

-          Я казав тобі, що такі моменти не твої турботи, - ліниво підняв погляд від монітора і глянув на неї. – Твій обов’язок, як підлеглої, виконувати накази керівника без обговорень.

 Дівчину всю трясло від злості. Вони стояли одне навпроти одного. Холодні, крижані, сапфірові очі і протиставлені розлючені, палаючі ненавистю і люттю карі.

-          Мені на тебе шкода дивитися, - врешті заговорила Ліна, беручи себе в руки і зневажливо-холодно додала. – Хотілось би тебе образити, але природа це вже зробила за мене.

 Ліна розвернулась, щоб піти врешті геть з цього ненависного кабінету, чи точніше сказати – від ненависної компанії.

-          В тебе з’явилася методичка з образливих фраз? – почула його зверхньо-єхидну посмішку, але потім несподівано він змінив тон на спокійніший. – До речі, пізно вже. Давай я тебе підвезу додому.

 Ліна зупинилась біля дверей, повільно розвернулась і, звузивши очі в недоброму жесті, тихо відповіла:

-          Я краще всю дорогу додому боса по битому склу піду, ніж сяду до тебе в машину, - і не гаючи більше ні секунди, розвернулася і вийшла з кабінету.

 Опинившись в себе на поверсі, Ліна вже збиралась зайти в кабінет, забрати речі і податись додому (на святкування іти було вже пізно та й, зрештою, бажання зовсім зникло), але біля дверей зупинилася і глянула в бік кімнати відпочинку.

 Там є столові прибори...

 За кілька хвилин Ліна спускалася в ліфті на паркінг, сподіваючись, що Вадим ще не встиг поїхати.

 Вона пройшла до потрібного їй паркувального місця. Шикарний BMW стояв на своєму місці.

 «Прекрасно» - подумала дівчина, підступно посміхнувшись і з усієї сили засадила гострим ножем в колесо.

-          Ой, а як же це так сталось... – схопилась за обличчя і вдавано забідкалась Ліна та, наче ненароком, протягнула гострим кінцем ножа вздовж всього боку автомобіля.

 Ліна заховала знаряддя помсти у сумку і з виразом абсолютного вдоволення поспішила з паркінгу на вихід. За пів години, сидячи в таксі по дорозі додому, Ліна відчула в сумці вібрацію телефона. Вона витягла його і побачила вхідне повідомлення: «Сука!!!». Дівчина задоволена собою щасливо видихнула і перейменувала контакт на «Козел» та широко посміхаючись на все обличчя (наче той Грінч в мультфільмі) заховала телефон в сумку.

 

 

 

1 ... 84 85 86 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всі барви неба, Хелена Власенко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Всі барви неба, Хелена Власенко"