Читати книгу - "Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва"

Придушивши недовіру, я скинула плащ, вклала руку в долоню некроманта і зробила крок назустріч. Прямо з повітря полилася мелодія, набираючи обертів. Я знала цей танець, але так рідко його танцювала.

Белондський кап — традиційний танець захопленого королівства. Моєї рідної держави. Танець, яким відкривався будь-який бал. Який танцював король та королева.

— Несподіваний вибір, — хмикнула я, дозволяючи Ріхтанові вести мене.

Рухи ставали все швидше, чоловіча рука на моiї талії то з'являлася, то зникала. У штанах мої па виходили не такими граціозними, але я вкладала всю себе в кожен крок і помах рукою.

— Все ж таки ми на території колишнього королівства Белонд, — з легкою усмішкою відповів мені чоловік, різко притискаючи до себе.

Дихання збилося, а я тільки скинула брову:

— За такі промови наш імператор швидко тебе обезголовить.

— Але я йому потрібний, — легко відповів Ріхтан.

Черговий поворот, від якого круже голову. Музика вже переходить у шалений стукіт барабанів, кроки стають надто швидкими, рухи — різкими. Погляди раз у раз перетинаються і ніби іскрять.

А мені... мені хочеться посміхатися.

Я ніби вирвалася нарешті з якоїсь невидимої клітки, дозволяю собі відпочити і душею, і тілом. Я навіть не пам'ятаю, коли востаннє так танцювала на будь-якому балі.

— Руку, — командує Ріхтан, знову смикає мене на себе і обіймає. Звучать фінальні акорди, сповільнюючись, перетворюючись на легку прекрасну мелодію.

А некромант схиляється наді мною, я відчуваю його подих на своїх губах. Немає страху. Нема паніки. Лише зацiкавленнiсть. І збентеження, що чомусь зароджується.

Щоки і так розчервонілися від швидкого танцю, тому я не боюся, що чоловік помітить таку реакцію.

Але він завмирає, більше не рухається назустріч. З його губ зривається шепіт, перетворюється на повітря і проникає в мої легені разом із диханням. Чари обіймають тіло так легко, так ніжно. Я не відчуваю того сплеску магії, про який говорив Ріхтан. Все перекриває стукіт серця і обпалювання через одяг дотику некроманта.

Він на мить прикриває очі, потім знову зустрічається зі мною поглядом і з легкою усмішкою вимовляє:

— От і все. Більше жодної бестii від твого дотику не загине.

Я тільки киваю. Хочеться і подякувати і відчитати за те, що він наважився зробити. Від цих почуттів розриває на частини, і тому мовчу. У вухах все ще лунає чарівна мелодія танцю.

А Ріхтан не поспішає випускати мене з обіймів, пильно дивиться в очі, а потім видає фразу, від якої в мене підгинаються коліна.

— Хочеш розірвати підписаний імператором договір? Перестати бути нареченою де Лавінда?

— Це жарт? — видихаю я у відповідь.

Чоловік опускає погляд, на мить затримується на губах і знову дивiться у вiчi:

— Ні. Я можу це зробити. Тільки скажи "так".

— Так…

— Тоді поговоримо під час експедиції на диких землях, — він нарешті відпускає мене. — Тут це обговорювати надто небезпечно.