Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

З Владом ми стали рідше проводити час, бачачись лише у перервах між клієнтами. Єдине, що нас пов'язувало – спільний сон та рідкісні обіди разом.

- Рідна, треба перечекати... Це такий період. Відмовлятися від клієнтів не можна. Треба скористатися нагодою і працювати, поки удача на нашому боці, - говорив він під час обідньої перерви в найближчій кав'ярні, де в мене ще була призначена зустріч із Риткою. Хотілося вбити двох зайців – і з майбутнім чоловіком поспілкуватися, і з давньою подругою побачитись.

- Тобі не здається дивним, що так раптово пішов потік клієнтів? - поцікавилася я у Влада. Він, як завжди, весь у чорному – у водолазці під горло та темних штанах, сидів навпроти мене.

- Що тут дивного! Днями вийшов другий сюжет про мене. Форуми гудуть про ритуал, який я проводив на камеру. Є й обурені, звичайно… Але це лише підливає олії у вогонь. Альбіна знає свою справу.

- Я мала на увазі, що потік клієнтів пішов у мене.

- Звісно! І в тебе також. Ти ж моя наречена! - хитро посміхнувшись, сказав він і змовницьки підморгнув.

- Так… Напевно, ти маєш рацію, - зітхнула я, поглядаючи на годинник.

- Гаразд, я побіжу, - швидко дожовуючи біфштекс з яловичини, різко зазбирався він.

Усі обіди у нас так і проходили тепер. Швидко.

- Навіть не дочекаєшся Риту, щоб привітатись?

- Крихітко, пробач, треба бігти! Передавай їй від мене привіт, - скривившись, сказав він, цмокнув мене в щоку і, залишивши пару купюр, одягнув пальто.

- Я хотіла, щоб ви поспілкувалися хоч трохи до весілля. Залишився лише місяць. Це все одно неминуче, ти ж знаєш... Вона ж буде моєю дружкою.

- Ось на весіллі й поспілкуємось. Не хвилюйся.

Влад стрілою попрямував до виходу, але уникнути зустрічі з Ритою йому таки не вдалося. Вона, як завжди, прийшла трохи раніше за призначений час. У червоному двобортному приталеному піджаку та вузьких укорочених штанах, вона котячою ходою підійшла до нашого столика, встигнувши озадачити офіціанта розвішуванням її пальта на вішалці.

- Ну, привіт, майбутні молодята! - сказала вона, широко посміхаючись, і струснула кучерявою шевелюрою.

- Привіт, Рито, - напнуто посміхнувшись, відповів Влад і поцілував її в щічку. Він був вищий за Ритку на голову, навіть попри її височенні підбори. Рита особливо не намагалася тягтися до його щоки, видавши лише звук, що імітує дружнє цмокання.

- Хіба ти не складеш нам компанію? - запитала вона, і так розуміючи, якою буде відповідь, адже Влад вже стояв у верхньому одязі.

- Вибачте, дівчата! Роботи по горло.

- Який жаль, - мляво відповіла вона, криво усміхнувшись. – Сподіваюся, хоч у день весілля у тебе буде вихідний! Ха-ха-ха! - нарочито зареготала вона зі свого жарту. Влад скорчив іронічну гримасу.

- Ну годі обмінюватися шпильками! Залишіть хоч пару для весільних тостів, - не витримала я. Влад винувато глянув у мій бік, а Рита невдоволено замовкла.

- Був радий побачитися, Рито, - пробубнив він, як школяр, що провинився.

- Навзаєм, - відповіла Ріта приблизно з тією самою інтонацією. Влад пішов, а я, всім виглядом демонструючи невдоволення поведінкою двох моїх найближчих людей, дивилася на руду бестію.

- Що ти так дивишся? Ну пробач! Не втрималася! – виправдовувалася вона.

- Сподіваюся, на весіллі такого не буде, - з надією сказала я, попиваючи каву.

- Я теж. - пирхнула Рита і покликала офіціанта. Часу в нас було мало, тому вона не витрачала його даремно, відразу перейшовши до справи.