Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

сталево-сіре волосся і носила окуляри з піднятими кутиками. Вона стояла обличчям до камери й обіймала за плечі худого ластатого хлопчика зі стрижкою «паж»; хлопчик скривив гримасу, яка спотворила його риси. Страйкові згадався Люк, його старший небіж. Позаду Оукденів тягнувся широкими смугами газон, удалині виднілися гостроверхі дахи великого будинку. На галявині біля будинку щось стирчало; придивившись, Страйк вирішив, що це фундамент стін чи колон: мабуть, споруджують літній будиночок.

За Дороті й Карлом по газону йшла Марго Бамборо, несвідома того, що її фотографують. Вона була боса, у джинсових шортах і футболці, несла тацю і усміхалася комусь за межами фото. Страйк вирішив, що це фото зробили під час барбекю, яке організувала Марго. Будинок Фіппсів виявився розкішнішим, ніж він уявляв.

Перевіривши, як там ШМ,— машина так і стояла на місці,— Страйк роздивився ще два фото, зроблені на святкуванні Різдва в клініці Святого Івана.

Над стійкою реєстратури розвісили дощик, стільці з приймального покою згромадили в кутки. На обох світлинах Страйк шукав Марго — і знайшов. На першій вона тримала на руках маленьку Анну й розмовляла з високою чорношкірою жінкою — мабуть, Вілмою Бейліс. У кутку фото була струнка жіночка з круглими очима й каштановим волоссям, постриженим пір’їнами,— Страйк вирішив, що це молода Дженіс.

На другій світлині всі дивилися не в камеру або мали тінь на обличчі, крім одної особи. Виснажений і неусміхнений літній чоловік у костюмі та з зачесаним назад волоссям, здавалося, один звернув увагу на фотографа. Спалах зробив його очі червоними. Фото було підписано «Марго й доктор Джозеф Бреннер», хоча видно було тільки спину Марго.

В кутку цього фото Страйк побачив трьох чоловіків, які, судячи з незнятих пальт і курток, щойно прийшли на вечірку. Темний одяг зробив з них чорний прямокутник у правій частині фото. Всі троє стояли спиною до камери, але найкремезніший з трійці частково обернув голову в бік камери; було видно один довгий чорний бак, велике вухо, кінчик м’ясистого носа й око з опущеним кутиком. Ліва рука піднята — чоловік чухав щоку. На руці — великий золотий перстень з головою лева.

Страйк роздивлявся фотографію, аж тут звуки з вулиці змусили його підвести голову. ШМ саме вийшов з будинку. На килимку стояла огрядна білявка в капцях. Вона підняла руку й поплескала ШМ по лисині, ніби малу дитину чи собаку. Усміхнений ШМ попрощався з нею, розвернувся і пішов до свого «мерседесу».

Страйк кинув книжку на пасажирське сидіння. Дочекавшись, коли ШМ виїде на вулицю, рушив за ним.

Десь за п’ять хвилин стало очевидно, що здобич їде до себе додому, у Вест-Бромптон. Тримаючи кермо однією рукою, Страйк намацав мобільний і набрав старого друга. Одразу ввімкнувся автовідповідач.

— Шпенику, це Куш. Є розмова. Скажи, коли я можу пригостити тебе пивом.

26

...І лицарі, всі як один — шляхетні та ясні, Але для Бритомарти всі — мов тіні уві сні.

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

Агенція мала п’ять справ, що потребували активної уваги, до Різдва лишалося всього чотири дні, аж тут двоє підрядників звалилося з сезонним грипом. Першим захворів Моррис. Він вважав, що підхопив заразу в садку в доньки, де вірус косив і дітей, і батьків. Проте він працював, поки не зліг з лихоманкою і ломотою, а коли це сталося, подзвонив з вибаченнями. На той час він уже встиг заразити дуже злого Барклея, а той приніс заразу дружині й маленькій доньці.

— Ну не кінчений? Сидів би вдома, а не мене обкашлював у машині,— хрипко поскаржився Барклей Страйкові, подзвонивши йому вранці двадцятого, коли Страйк саме відчиняв офіс. О десятій мали відбутися останні в цьому році збори всієї команди, але оскільки двоє не могли прийти, Страйк збори скасував. Він не зміг додзвонитися тільки до Робін — мабуть, вона була вже в метро. Страйк просив її приїхати раніше, щоб можна було до зборів обговорити справу Бамборо.

— Ми тутки до Глазго зібралися,— хрипів Барклей; Страйк поставив чайник.— Але в малої так вушенята болять, що...

— Ага,— відповів Страйк, який сам почувався кепсько, але, мабуть, через утому й надмірне куріння.— Що ж, одужуй і повертайся, коли зможеш.

— Скотина,— рикнув у відповідь Барклей, а тоді пояснив: — Не ти, а Моррис. Щасливого, бляха, Різдва.

Переконуючи себе, що деренчання в горлі, мокра спина й біль за очними яблуками — то просто самонавіювання, Страйк запарив собі горня чаю, а тоді пішов до кабінету й підняв жалюзі. Вітер і злива мотиляли різдвяні вогники над Денмарк-стріт. Як і вчора вранці, святкові оздоби нагадали Страйкові, що він досі не купив подарунків. Він сів за партнерський стіл, чудово розуміючи, що так затягнув з цим завданням, щоб усе зробити за кілька годин і не мучити себе роздумами про те, кому що сподобається. Шибки в нього за спиною поливав дощ. Дуже кортіло піти й лягти в ліжко.

Страйк почув, як відчинилися і зачинилися скляні двері.

— Доброго ранку,— гукнула з приймальної кімнати Робін.— Надворі жах!

— Доброго ранку,— гукнув у відповідь Страйк.— Чайник щойно кипів, зібрання команди не буде. Барклей теж грипує.

— Чорт,— сказала Робін.— А сам ти як почуваєшся?

— Нормально,— відповів Страйк і заходився переглядати нотатки зі справи Бамборо.

Та коли Робін зайшла до кабінету з чаєм в одній руці та власним записником у другій, вона подумала, що вигляд Страйк має аж ніяк не нормальний. Він був блідий, чоло блищало, під очима залягли сірі тіні. Робін причинила по собі двері й сіла, утримавшись від коментарів.

— Власне, і збиратися немає чого,— буркнув Страйк.— Прогресу по всіх справах — дірка від сраки. Балерун чистий. Найгірше, що про нього можна сказати,— це що він полює на її гроші, але батько це й так знає. Подружка Вторака йому вірна, а що Мутний має на ШМ, одному