Читати книгу - "Сказання Земномор'я"

Поки вони вели переговори з господарем судна, на причал виїхав знайомий віз і почав вивантажувати шість не менш знайомих їм величезних бочок з вином.

— Це наші, з Ірії, - зауважив Айворі, і власник судна розуміюче кивнув і сказав:

— Мені їх в місто Хорт велено відвезти.

— З Ірії… - пробурмотіла Стрекоза і озирнулася, немов прощаючись з залишеною за бортом землею. Це був єдиний раз, коли вона озирнулася назад.

Працюючий на цьому судні заклинатель вітрів з'явився перед самим відплиттям; і це був ніякий не чарівник, а звичайнісінький чаклун, завіяний морськими вітрами і в пошарпаному морському плащі з капюшоном. Вітаючись з ним, Айворі хвалькувато продемонстрував свій посох, і чаклун, змірявши його поглядом, зауважив:

— Ну що ж, погоду на судні повинен заклинати хтось один. Якщо це буду не я, то я пішов.

— Та ні, я тут просто пасажир, пане, — поспішив заспокоїти його Айворі. Я з радістю надам тобі можливість управлятися з вітрами.

Чаклун швидко глянув на Стрекозу, яка стояла, гордо і немов задерев'яніла, і спершу нічого не відповів, але потім все ж буркнув:

— Гаразд, — і це було останнє слово, яке Айворі від нього почув.

В дорозі, однак, чаклун не раз розмовляв з Стрекозою, що дещо турбувало Айворі. Її невігластво і довірливість могли послужити їм обом погану службу. Коли ж він запитав дівчину, про що це вони розмовляють, вона відповіла спокійно:

— Про те, що з нами буде.

Він, онімів від подиву, запитально подивився на неї.

— З усіма нами. З жителями Уея і Фелкуея, Хавнора і Уотхорта, а також Рока. З усіма жителями всіх островів, — пояснила Стрекоза. — Він каже, що минулої осені перед своєю коронацією король Лебаннен спеціально послав на острів Гонт за старим Верховним Магом, бажаючи, щоб саме він виконав цей обряд, але Маг не з'явився. І королю довелося коронувати самого себе. І багато хто тепер стверджують, що все це було не за правилами і що трон Лебаннен займає теж не по праву. А інші кажуть, що наш король тепер і є новий Верховний Маг. Але ж король Лебаннен — не чарівник, він всього лише король, вірно? А ще кажуть, що скоро знову настануть Темні Часи, і в світі буде правити зло, а не добро і справедливість, і що магію знову стануть використовувати в поганих цілях.

Айворі, помовчавши, запитав:

— І що ж, він сам до всього цього додумався, цей старий заклинатель вітрів?

— Напевно, так багато хто думає зараз, — відповіла Стрекоза з властивою їй похмурою простодушністю.

Свою справу, втім, заклинатель вітрів знав відмінно, і «Морська видра» стрілою летіла на південь. Кілька разів вони потрапляли в швидкоплинні літні шквали, і море часто бувало неспокійним, але жодного разу не сталося справжнього шторму або небезпечної бурі. Вони причалювали, залишаючи один вантаж і беручи на борт новий, в різних портах — на північному узбережжі острова О, на острові Іліен, на островах Ленг і Камері, а потім в порту О, що знаходився на півдні однойменного острова, — і нарешті з порту О повернули на захід, щоб відвезти пасажирів на Рок. І Айворі, дивлячись на захід, відчував холодок під ложечкою, бо надто добре розумів, як охороняється острів Рок і як важко буває часом потрапити туди. Він знав, що ні сам він, ні цей заклинатель вітрів нічого не зможуть зробити, щоб відвернути чарівний вітер Рока, якщо його направлять їм назустріч. І тоді Стрекоза, звичайно ж, запитає: чому цей вітер не дає судну підійти до острова, якщо на ньому пливе учень Школи?

Айворі був навіть радий, бачачи, що і старому чаклунові теж не по собі і той постійно напоготові — то стоїть біля керма разом з рульовим, то стирчить на верхівці щогли разом з сигнальщиком, то велить спускати вітрила при найменшому натяку на західний вітер. Однак вітер, на щастя, постійно дув з півночі. Цей вітер часто приносив проливні дощі, грози з громом і блискавкою, і Айворі йшов в каюту, а Стрекоза залишалася на палубі. Вона боялася моря, вона і раніше не раз говорила йому про це. Плавати вона не вміла і якось раз сказала задумливо:

— Напевне потонути — це просто жахливо! Коли не можеш вдихнути… — і вся скривилася при одній лише думці про це. Це був єдиний випадок, коли вона позначила свій страх перед чимось. Втім, низеньку тісну каюту вона теж не любила і намагалася якомога більше перебувати на палубі, а в теплі ночі навіть спала там. Айворі навіть не намагався умовити її ночувати в каюті. Він давно вже зрозумів, що змусити її щось зробити абсолютно неможливо, та й немає сенсу, бо все одно ні до чого хорошого це не призведе. Щоб її отримати, він повинен стати її ХАЗЯЇНОМ. І він стане ним неодмінно, якщо тільки вони зуміють дістатися до Рока!

Коли Айворі знову піднявся на палубу, він побачив, що небо після чергового дощу майже зовсім розчистилося, на західному краю неба хмари зовсім розбіглися, і на тлі золотистого західного неба чітко видніється округла темна вершина Пагорба Рока.

Айворі дивився на неї з якоюсь дивною сумішшю ненависті і захоплення.

— А це, хлопче, знаменитий Пагорб Рока, — сказав старий чаклун Стрекозі, яка разом з ним стояла біля поручнів. — Зараз ми ввійдемо в гавань міста Твіла. Тут ніколи ніяких вітрів не буває, крім тих, які тамтешні Майстри самі викличуть.

Коли вони нарешті кинули якір, вже зовсім стемніло, і Айворі сказав господареві судна:

— Ми, мабуть, сьогодні тут переночуємо.

Стрекоза тим часом сиділа в їх крихітної каюті, терпляче його чекаючи; вигляд у неї був урочистий, очі блищали від збудження.

— На берег зійдемо завтра вранці, - повідомив він їй, і вона тільки кивнула, як завжди погоджуючись з його рішенням.

А потім раптом запитала:

— Я виглядаю як треба?

Він сів на низеньку ліжко і уважно подивився на неї, вона сиділа навпроти, на такому ж низенькиому ліжку. Вони сиділи трохи навскоси, бо між ліжками не вистачало місця для колін. Ще в порту О Стрекоза, за його порадою, купила собі пристойну сорочку і штани, щоб виглядати гідним кандидатом в учні Школи. Обличчя в