Читати книгу - "Леопард"

Господи, як чудово… Він не почувався так, відколи… відколи…

Штори не були запнуті, тож о пів на шосту по стелі поповзли промені від фар. Осло прокидався, повільно збираючись на роботу. Він глянув на Каю ще раз. А потім теж заснув.

Розділ 53. Гак

Коли Харрі прокинувся, годинник показував дев’яту, кімната потопала у денному світлі, але поруч нікого не було. У телефоні він побачив чотири голосових повідомлення.

Перше — від Каї, вона казала, що в машині, їде додому, щоб перевдягтись перед роботою. І дякує йому за… за що, він не розчув, почув лише тихий сміх, перш ніж вона поклала слухавку.

Друге — від Гуннара Хагена, який питав, чому Харрі знехтував усіма його дзвінками, й повідомив, що за ним через безпідставний арешт Лейке полює преса.

Третє — від Гюнтера, який знову назвав його сучим сином і повідомив, що лейпцизька поліція не знайшла паспорта Джуліани Верні, а через те неможливо перевірити, чи стоїть там печатка Кігалі.

Четверте — від Мікаеля Бельмана, котрий просив Харрі зайти о другій в Крипос, пославшись на те, що Сульнес, певно, йому все розповіла.

Харрі підвівся. Він добре почувався. Навіть краще, ніж добре. Схоже, він почувався фантастично. Він вслухався в себе. Ну, може, «фантастично» — то було б занадто.

Він зійшов донизу, випив кави з грінками і зробив важливий дзвінок.

— Ви розмовляєте з Сес Холе. — У неї був такий урочистий голос, що він мимоволі посміхнувся.

— А ви розмовляєте з Харрі Холе, — сказав він.

— Харрі! — Вона прокричала його ім’я ще двічі.

— Привіт, Сестреня.

— Тато сказав, що ти вдома, чому ти раніше не телефонував?

— Я не був готовий, Сестреня. Зараз готовий. А ти?

— Я завжди готова, Харрі. Ти ж знаєш.

— Слушно. Пообідаймо у місті, потім провідаємо тата. Я запрошую.

— Гаразд! У тебе такий радісний голос, Харрі. Це не через Ракель? Ти розмовляв із нею? Я вчора з нею розмовляла. Що це там за звук?

— Це грінки попадали додолу з пакунка. А що вона хотіла?

— Вона питала про тата. Дізналася, що він нездужає.

— І все?

— Усе. Ні. У Олега все добре.

Харрі ковтнув слину:

— Чудово. Скоро побачимось.

— Тільки не забудь. Я така рада, що ти вдома, Харрі! Я маю стільки всього тобі розповісти!

Харрі поклав мобільний на стіл на кухні й нахилився, щоб підняти грінки, що попадали з підлоги. І тут мобільний знову задзеленчав. Із Сестреням таке бувало: щойно поклавши слухавку, згадувала, що забула розповісти щось важливе. Він випростався.

— Що іще?

Голосне кахикання. Потім голос, чоловік назвався Абелем. Ім’я видалося знайомим, тож Харрі машинально почав порпатися в пам’яті. Там у суворо хронологічній послідовності зберігалися течки з минулими справами. Він пам’ятав усе: імена, обличчя, номери будинків, дати, голос, колір і модель авта. Хоча зненацька міг забути, як звати сусідів, з якими протягом трьох років мешкав в одному під’їзді, чи коли в Олега день народження. Це зветься професійною пам’яттю слідчого.

Харрі слухав мовчки.

— Розумію, — мовив він нарешті. — Дякую, що зателефонували.

Він від’єднався й набрав інший номер.

— Крипос, — мовив утомлений голос на комутаторі. — Ви зателефонували Мікаелю Бельману.

— Так. Холе. З відділу вбивств. А де Бельман?

Голос повідомив, де комісар.

— Слушно, — відповів Харрі.

— Що? — позіхнула дівчина на комутаторі.

— Зрештою, це його улюблене заняття, хіба ні?

«Шейєнський скеледром» — повідомляла вивіска на скляних дверях, що дивилися просто на парковку. Він прочинив двері й увійшов усередину. Зупинився на сходах, пропускаючи гурт веселих школярів, що прямували до виходу. Роззувся, лишив черевики обіч сходів. У просторій залі півдюжини людей висіли на різній висоті на десятиметрових стендах для скелелазіння. І попри те, що це були лише стіни, вони були подібні до гірських схилів з пап’є-маше у фільмах про Тарзана, котрі Харрі з Ейстейном дітьми дивилися у кінотеатрі «Сімра». Різнилися лише тим, що на цих скелях висіли барвисті гаки з вузлами й гачки-застібки. Від синіх матів, по яких крокував Харрі, відгонило милом та прілими ногами. Він став біля кремезного кривоногого чолов’яги, котрий пильно стежив за виступом у себе над головою. Від його ременів зі спорядження тягнулася мотузка до чоловіка, який висів на руці за вісім метрів над ними. Чоловік розгойдався, закинув п’яту за рожевий грушоподібний гак, другою ногою став на маленький виступ і, підтягнувши мотузку, витончено й плавно намотав її на якір.

— Є! — крикнув він і, хитнувшись на мотузці, вперся ногами в стіну.

— Захват п’ятою, — прокоментував Харрі. — Полюбляє твій бос усякі штукенції, еге ж?

Юссі Колкка не відповів і навіть не удостоїв Харрі погляду, лише сіпнув за важіль спускового пристрою.

— В офісі сказали, що я знайду тебе тут, — повідомив Харрі скелелазові, що спустився на мотузці вниз.

— Я займаюся тут щотижня за графіком, — пояснив Бельман. — Тренуватися у робочий час — одна з переваг служби в поліції. А ти, Харрі? Досить натренований. Пристойні м’язи. Для скелелазіння — те, що потрібно.

— Бракує честолюбства, — відповів Харрі.

Широко розставивши ноги, Бельман приземлився, трохи потягнув за мотузку, щоб послабити вузол-вісімку.

— Не збагнув.

— Не бачу сенсу в тому, щоб видиратися так високо. Більше до вподоби видряпуватися іноді по пагорбах десь у горах.

— Видряпуватися… — пирхнув Бельман, розстебнувши й знявши з себе спорядження. — А ти знаєш, що падати з двометрової висоти без мотузки болісніше, ніж із тридцятиметрової з мотузкою?

— Так, — криво посміхнувся Харрі. — Знаю.

Бельман сів на лавку, роззув черевики для скелелазіння, що скидалися на балетки, й, поки Колкка збирав і змотував мотузку, розтирав собі ноги.

— Отримав моє повідомлення?

— Отримав.

— Тоді нащо так поспішати, адже ми все одно о другій побачимось?

— Я хотів дещо прояснити, Бельмане.

— Прояснити?

— Перш ніж ми зустрінемося з усіма, треба домовитись про умови, на яких я стану частиною команди.

— Команди? — реготнув Бельман. — Ти про що, Харрі?

— Ти хочеш, щоб я висловився точніше? Я не потрібен тобі, щоб зателефонувати в Австралію й умовити ту дівчину прилетіти сюди й стати живцем, ти самотужки тут даси раду. Ти потребуєш моєї допомоги.

— Харрі, відверто кажучи, зараз…

— Ти маєш втомлений вигляд, Бельмане. Ти ж і сам зауважив це, хіба ні? По-твоєму, після убивства Маріт Ульсен на тебе нестерпно тиснуть. — Харрі сів на лаву поруч з комісаром. Навіть сидячи він був сантиметрів на десять вищим. — У пресі день у день шалена круговерть. Ані проминути газетну ятку, ні телевізор