Читати книгу - "Останній спадок"

— Я досі не можу зрозуміти одного, — тихо озвалася Мелані.

— Чого саме? — Ярослав не відводив погляду від нічної траси, видивляючись дорожні вказівники.

— Твій шеф розгадав цифровий шифр усього за нічого.

— Так.

— Ні глаголиця, ні шифрування не складали для нього труднощів. То чому ж у своєму заповіті Ігор Підгірський просить онука передати куб саме Даліборові, а не відразу Бажанові?

Запитання зачепило Ярослава. Зрештою, воно вводило в безмовний ступор майже всіх відродженців. Сам же Сотник відповів на нього лише цієї ночі, коли тримав у руках тонку смужку ледь уцілілого папірця.

— Як на мене, є дві причини, — замислено проказав Ярослав. — Перша доволі логічна: Ігор Підгірський знав Далібора як сина свого побратима. Разом з Остапом Кравцем вони поклали на розвиток «Родового відродження» роки. Смерть Остапа стала для старого ударом і поставила перед вибором — зоставатися в організації чи виходити з неї. У час Підгірського та Кравця організація, що мала лише кілька філій у найбільших обласних центрах, уособлювала боротьбу за віру. Бажан же волів перетворити збіговисько однодумців-ентузіастів на дещо більше, він прагнув вийти з підпілля з гордо піднесеною головою й дати відсіч насильницькій політиці церков. Дії Сотника підтримувала більшість членів «Родового відродження», крім Підгірського, Кравця та ще двох десятків відродженців. Гадаю, старий передав куб Даліборові, бо підозрював, що з такою потужною зброєю, як меч Арея, Бажан організує кривавий — варто це визнати — переворот, який призведе до знищення «Родового відродження» під натиском суспільства. Він розумів, що люди навіть за наявності неспростовних доказів не готові прийняти нове. Але це, я так думаю, повна хрінь. Знаєш, як Володимир Великий хрестив Русь?

Мелані знала, проте вирішила дати українцеві змогу висповідатись.

— Після хрещення в Корсуні Володимир повернувся до Києва та звелів валити ідолів. Символи божеств, яким іще вчора поклонялися тисячі, рубали й палили, як дровеняки. Ідола Перуна прив’язали до конячого хвоста й волочили з гори узвозом до Дніпра. Дванадцять дружинників привселюдно били ідола палицями. Коли Перуна кинули в річку, Володимир наказав, коли той спливе, штовхати його назад під воду, а потім звернувся до народу з такими словами: «Якщо не прийде хто завтра на річку, — хай то багатий, чи бідний, чи нужденний, чи раб, — буде мені ворогом». За велінням князя проти нескорених вели нещадну боротьбу. А потім був похід на хорватів, під час якого всюди, де ступала нога Володимира, нищили батьківську віру й мечем насаджали нову. Проте князь домігся свого: Україна тепер не мислить себе без православ’я, чи що б то не було. Тепер уяви, яких треба вжити заходів, аби скинути християнство — основну релігію країни, що живе в душі чи не кожного. Та якщо вдалося Володимирові, вдасться й нам. Бажан готувався до непростих кроків: він налагодив фінансування, зв’язки із силовими структурами, контакти з однодумцями в інших країнах. Підгірський знав про це, тому й надав перевагу Даліборові, сподіваючись, що той скористається кубом помірковано, як би це міг зробити його батько. Ну, а далі все просто. Підгірському стало відомо, що Далібор почав викладати в його внука, і він написав заповіт.

— Але ж усе це жахливо, — вигукнула Мелані. — Невже й ти хочеш перевороту? Я покинула «Ізраéль», аби не бути причетною до непотрібних убивств. Тепер ти кажеш, що ви діятимете ще жорстокіше. То чи правильний мій вибір? Може, було б краще, якби Гендерсон ліквідував вас усіх?!

Ярослав не відповів. Він і сам не знав, чи те внутрішнє перетворення дасть йому сили взяти участь у Бажановій боротьбі. Ідея Сотника здавалася йому примітивним виявом масового самогубства, одначе протиставити їй щось без належних ресурсів Ярослав не міг. Він вичікував, обмірковував і ковтав гірку слину розбрату. Чоловік, що втратив дружину, остерігався зостатися й без цієї своєї, хай як це пафосно не звучить, але сім’ї. До того ж Бажан урятував його доньку, улаштувавши її таємний виїзд до Стокгольма, а не до Парижа.

— Зараз час поганих людей і поганих справ, Мелані. Кому, як не тобі, це знати.

— В ім’я кого? Вигаданого бога жита чи сонця?! Ісус, ваш Перун, Крішна, Магомет, Зевс, Юпітер — усе це просто прив’язки до певної території. Адже ти б не вірив у своїх богів, якби народився не в Україні. Коли б твоя мати була мусульманкою з Близького Сходу, ти вважав би Коран своїм усім. Людина — лише субстанція, у яку від народження вкладає свої погляди суспільство. Вона є рабом батьків і жерців свого народу. Колись люди запитали, звідки ми, і знайшлися жерці, — сьогодні їх називають або священиками, або науковцями, — що нав’язали свою модель світу. І хай яка та модель була фантастична, масі виявилося достатньо її загальноприйнятності. І де правда? Коли думка про плоский світ стала банальною та малоймовірною, жерці створили іншу модель: Земля кругла, з Місяцем і Сонцем, що крутяться навколо неї. Моделі змінювалися, проте кожна завжди влаштовувала суспільство. Змінювалися й боги, вигадані тими самими жерцями. Тому я й кажу, що кожен із нас є просто згустком субстанції, що, народившись у певній країні, є спадкоємцем певних традицій, вимовляє «ма-ма» рідною тут мовою, навчається за заздалегідь укладеною програмою. Народився в християнському середовищі — прийшов священик та охрестив. Потрапив під вплив прихильників старослов’янських звичаїв, які вміють так переконливо говорити, і бац — ти вже неоязичник.

Ярослав не розгнівався й навіть не образився на слова Мелані.

— Ти оперуєш поняттям богів, а не Бога. Мелані, ми віримо в такого самого Бога, як і інші, просто називаємо Його різними іменами, розділяємо та надаємо різні функції. Бог один, і Він у серці, а не в голові. Хтось осягає це раніше, хтось пізніше, але сенс у тому, що без Його існування немає нас. Хтось скаже, що віра — лише людська потреба, і в чомусь матиме рацію. Проте найважливіше, що ніщо не з’являється безпричинно, просто так.

— Тоді для чого боротися з християнством, якщо байдуже, як називати Бога?

— Тому, що християнство — це комплексне утворення, що панує над світом. Його метою вже давно перестала бути віра в істинного Творця. Політика, фінанси, інтриги та влада стали його чотирма китами. Глянь на Московський патріархат