Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

Якщо він дізнається, хто стоїть за всіма злочинами? Із Драконом слова «якщо» не існує. Коли він дізнається про все, як розцінить те, що сьогодні сталося. Як мою спробу уникнути покарання? Дуже хороший хід – спокусити слідчого, щоб дати собі можливість уникнути відповідальності. Він вирішить так само?

Може, варто зізнатися, що я ніяка не Алана. Тільки чи повірить? Не розцінить і це як ту ж спробу врятуватися. Все так заплуталося.

Скільки мені ще залишилося бути з ним поряд до того, як він розкриє таємницю? Єдиний вихід - піти з цього світу і більше його ніколи не бачити?

Якщо все, що діється зі мною лише магія, вона розсіється, як тільки ми опинимося вдалині один від одного. А якщо щось інше, як я можу жити без нього?

Здається, я на мить заплющила очі, а прокинулася, вже сонячне світло доторкнулось очей.

Поруч на ліжку нікого не було. Принц, мабуть, підвівся раніше і вже встиг піти у своїх справах.

Лежала, дивлячись у стелю, повертатися до дійстності не хотілося зовсім.

Чорт би забрав цей жорстокий світ з його інтригами та битвами. Тут, якщо в тебе немає зубів, а скоріш магії, не виживеш. Навіть власне життя та свободу не зможеш захистити.

У кімнату трохи чутно прослизнула служниця і почала прибирати зі столу, намагаючись не гриміти посудом.

- Де його високість? - запитала дівчину, та навіть підскочила, так злякалася.

- Вибачте! - вклонилася вона. – Я не хотіла вас розбудити. Вибачте!

Бідолашна просто тремтіла від страху, випустивши прилади. Це я так погано виглядаю після бурхливої ​​ночі, чи Дракон настільки залякав прислугу?

- Я вже не спала, - вирішила заспокоїти нещасну служницю. – Продовжуйте виконувати свою роботу.

- Вибачте! - сказала вона знову, але продовжила прибирати зі столу.

- Ви можете сказати мені, де принц Асгард? - зробила я ще одну спробу, з'ясувати, куди зник мій чудовий коханець.

- Його високість поїхав у справах, - відповіла мені від дверей літня сухопара жінка і увійшла до кімнати.

Вона наблизилася до дівчини, що прибирала, і щось тихо сказала. Та швидко закінчивши, негайно вийшла.

- Ваша кімната вже готова, - промовила холодно, як тільки за слугою зачинилися двері.

То що ж, у мене тут буде своя кімната? А мене, отже, не спитали. Цікаво, мене поселять поряд з тією іншою чи наші кімнати будуть поряд?

Наївно думати, що воно мені треба!

- А ви хто? - почала я, вибравшись з ліжка і нітрохи не соромлячись, витягненого раптом обличчя жінки.

Вона оголену дівчину не бачила? Чого так дивуватися?

- Я економка в цьому будинку, - видала та далі з презирством, але підійшла допомогти мені вдягнутися.

- Не варто, - обложила її крижаним тоном. – Краще скажіть, коли повернеться принц.

- Його Високість, - підкреслила вона титул, натякаючи на недотримання мною ієрархії. - Поїхав у Гірлін і повернеться не раніше вечора. Вам наказали освоюватися. Прийняти сніданок ви зможете у своїх покоях.

Все це вона цідила крізь зуби, обдаровуючи мене багатозначними поглядами.

Послати неприємну економку хотілося відразу і далеко, але я зобразила ввічливу усмішку і підійшла до дзеркала. Складно все-таки мати справу з довгим волоссям.Абияк привела їх у порядок і почала заплітати косу.

Виїхав і жодного слова мені не сказав. Все-таки він чурбан залізний, хоч і стає вночі ніжним та пристрасним. Міг би й розбудити, хоч би попрощатися. Ще й помчав кудись далеко. Раптом мене осяяло, я так і завмерла, не закінчивши з зачіскою. Гірлін - Алана родом звідти.

На мить навіть кров, здається, застигла у жилах. Невже… Страх накотив холодною хвилею, заморожуючи думки та почуття.

«Тільки не зараз! – благала провидіння. – Дайте мені ще трохи часу!»

Я сама йому все розповім, головне, щоби не було пізно!

Косу я так і не доплела. Швидко взувши туфельки, що валялися біля ліжка, не звертаючи уваги на економку, що намагалася мене зупинити, вибігла з кімнати.

Сподіваюся, я ще можу вільно пересуватися, і мене поки що не вартують, як злочинницю. Пробігши коридорами, вискочила на широкі сходи, що вели до холу.

Почала вже спускатися ними, майже дійшовши до середини, помітила внизу ту саму дівчину, яку бачила першого дня в саду, що цілувалася з принцем.

Вона обернулася, почувши мої кроки. Якийсь час ми не зводили очей одна з одної.

Мимо пройшли слуги, несучи дорожні сумки. Дівчина зробила кілька кроків на вихід, але раптом обернулася.

- Дивись! - сказала вона мені. - Дивись гарненько! Це твоє майбутнє!

І розвернувшись, пішла до виходу, більше не промовивши жодного слова.

Її відсилають подалі. Одна коханка забирається додому, інша займає її місце.

«Помиляєшся! - подумала їй услід. – Коли принц розкриє злочини, мене чекає доля страшніша за твою».