Читати книгу - "Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу"

Півдня пролітає непомітно. Мене не було всього день, а роботи накопичилося стільки, що не перепочити.

Коли вже очі починає пекти, я кидаю погляд на годинник.

– Юлю, обід. Пішли перекусимо.

– Я думала, що ця чарівна година ніколи не настане, – стогне вона, опускаючи голову на клавіатуру.

Я тихо сміюся:

– Все, страдилице, вставай-но, поки не розібрали все, що могли.

Кафе знаходиться навпроти, треба лише перейти вулицю. Там завжди затишно, мило та подають чудові салати та пасту. Ми займаємо столика, замовлення приносять одразу. Варто кинути погляд у вікно, як я бачу Видова, що виходить з машини.

Усередині все стискається.