Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Одного разу на Різдво 📚 - Українською

Читати книгу - "Одного разу на Різдво"

1 075
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одного разу на Різдво" автора Джозі Сілвер. Жанр книги: 💙 Детективи / 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 86 87 88 ... 92
Перейти на сторінку:
співати музичний автомат, а вона іронічно кривить рота.

— Тут не місце, — кажу я та кладу руку їй на коліно.

— Може, і ні, — відповідає вона, струшуючи руку. — Але де тоді місце? Де місце освідчитися тому, кого не кохаєш, га? Чому не тут?

Трясця твоїй… Дідько.

— Будь ласка… — я починаю, не знаючи навіть, що скажу далі. Щось усе якось не гаразд.

— Будь ласкавий сам до себе, як ти завжди робиш. Ти знаєш що, Джеку? Забудь, — вона зараз розлючена, сльози на віях. — Забудь усю цю кляту дурню. Мене вже дістало чекати, коли ти вирішиш, чи достатньо кохаєш мене. — Сльоза біжить по щоці, вона витирає її, потім устає, погойдуючись на високих підборах. — Це офіційно останній раз, коли ти маєш сказати мені «ні».

Краще б я не пив. Вона наговорила зайвого, я наговорив зайвого, а те, що ми не сказали, лишилося несказаним з певних причин. Я встаю, тримаю наші пальта.

— Нумо, ходімо, — кажу я, бо все, чого хочу, — це вийти звідси.

— Ні, — вона кладе руку на мої груди. Це не жест кохання — це «стій тут». — Я йду, а ти ні. Я йду від тебе, бо ти на мене не заслуговуєш. Бо я більше не буду твоєю запасною дівчиною. Бо ти не можеш кохати когось, якщо вже закоханий в іншу.

Ми витріщаємося одне на одного, знаючи, що з цього немає вороття. Я задихаюся. Оце я їй таке зробив?

— Мені шкода, — кажу, — я… — зупиняюся, бо вона вже відвернулася та пробиває собі шлях між веселого передріздвяного натовпу пияків.

Я знову сідаю, опускаю голову на руки, за кілька хвилин хлопець із сусіднього столика ставить переді мною віскі. Я киваю, намагаючись сказати «дякую», але слова застрягли в горлянці.

Хтось умикає в музичному автоматі «Самотнє це Різдво». А я заплющую очі та почуваюся повним дурнем, і на це — мільйон різноманітних причин.

2017

Новорічні обітниці

Моє життя видається таким далеким від життя тієї людини, яка писала новорічні обітниці 12 місяців тому. Невтримно боляче дивитися на повні сподівань слова минулого року. Де б я зараз була, якби ми з Оскаром зачали дитину з першої чи другої спроби? Штовхала б візочка Брюсселем? Чи була б я щасливою? Уся ця картина надто далека від реальності мого життя, щоб її уявляти.

Зрештою, досить оглядатися назад. Час дивитись уперед.

1. Час визначитись із житлом. Мені цього літа виповнюється 30 — стара вже для того, щоб винаймати кімнату в чужій квартирі.

2. Робота. Нічого не маю проти своєї теперішньої роботи, але вона якась заяложена. Мені вистачає на сплату рахунків — саме на це й вистачає, але наразі не думаю, що цього достатньо. Я топчуся на одному місці. Дійсно, отак можу підбити підсумок усьому своєму нинішньому життю. Дивно: здавалося б, після потрясіння від розлучення стабільність роботи була б бажаною. Але насправді вона справляє зворотний ефект. Хочеться підкинути в повітря гадальну колоду та поглянути, як карта ляже. Я товчу воду в ступі, а волію пливти сама.

Ось. Такі мої рішення на наступний рік — в одному слові.

3. Пливти.

1 березня

Джек

— З днем народження!

Мартік (знаю, ім’я химерне, але вона не хоче відкликатися на своє справжнє ім’я — Тара, — паспорт я бачив) щойно заявилася в моїй квартирі на підборах, вищих за коліна деяких звичайних людей. Зараз вона розстібує сукню.

— Не знала, що тобі подарувати, тож, натомість, купила собі нову білизну.

Її сукня падає навколо щиколоток, вона опускається на одне коліно, рука на стегні — гаряча й розбещена і знає про це. Чимось нагадує молоду Софі Лорен — дивні вигини й очі в димчастому макіяжі.

— Ну? — вона надуває губки. — Тобі подобається, Джеку?

Жоден теплокровний чоловік не зможе цьому протистояти. Вона — спокуса. Я не здивуюся, якщо зараз невідомо звідки вийме яблуко та запитає мене, чи не хочу його скуштувати.

— Мені це подобається, — я перетинаю кімнату.

— То покажи мені.

Її парфуми — чистий бордель — поцілюють одразу в пах, рот смакує помадою та однією з тих десяти мільйонів цигарок, які вона викурює протягом дня. Її зуби прикушують мою верхню губу, руки працюють у розстібнутих джинсах. Оцим ми й займаємося тепер, знову й знову, кілька останніх тижнів. Такі зустрічі влаштовують нас обох. Вона на злеті, одна з багатьох зірочок-співачок, які проходять крізь нашу радіостудію. Я для неї — ідеальний чоловік: сама заявила мені про це вже на першій зустрічі. Але зараз вона міркує, що я — ідеальна сходинка вгору на шляху до слави: хтось трохи менш привабливий, ніж вона, з ким можна трахатися без емоційних ускладнень і переживань про виникнення взаємної залежності. Не думаю, що ми навіть дуже подобаємось одне одному. Моє особисте життя звалилося в кювет. Навіть коли вона виходить із пишної мереживної купки своєї білизни, я думаю про те, що це має бути востаннє.

Ми опускаємося на канапу, вона — верхи на мені, і, коли трахаємося, із захопленням помічаю, що навіть розмащена матова помада може бути на ній сексуальною. Мартік нахиляється, промовляючи всі належні слова в належному порядку, я заплющую очі та намагаюся отримати задоволення.

— З днем народження, — бурмоче вона, коли ми закінчуємо, прикушує моє вухо перед тим, як злізти з мене, та заглядає у свій телефон.

— Мені вже час іти.

Дивлюся, як вона одягається, мої джинси заплуталися навколо її щиколоток. Я тру вухо, перевіряючи, чи не до крові вона його покусала. Не шкодую, що вона йде.

Пізніше на станції отримую повідомлення від Сари з Люком, які раптом перетворилися на пару мої улюблених австралійців, хоча, звісно, австралійців я знаю небагато. Він любить пиво, кохає Сару чистим і неускладненим коханням, яке навіть не намагається приховати. Ця парочка надіслала мені своє фото, де тримає напис «З днем народження, Джеку» та регоче, ледь не пісяється. Вони на пляжі, слова вийшли задом наперед, і від цього вони ще більше регочуть. Мені теж це все до душі. Пишу відповідь:

«Дякую, придурки мої дорогі».

Лорі теж прислала есемеску. Там написано:

«З днем народження. Ц.».

Це так коротко, що й

1 ... 86 87 88 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одного разу на Різдво», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одного разу на Різдво"