Читати книгу - "Останній страх, Алекс Фінлі"

Меґі охопила апатія.

Чоловік узяв її за руку і відпустив. Рука безвольно впала на ліжко, як у ляльки. Він нахилився, поглянув на її зіниці. У нього було б таке звичайне, непримітне обличчя, якби не отой рубець, що тягнувся від крила носа до верхньої губи.

Повіки Меґі обважніли. Вона ще бачила, як незнайомець узяв її пляшку з водою і поклав до мішка для сміття, що приніс із собою. Потім чомусь длубався з її мобільним, під’єднуючи його до якогось переносного пристрою. Нарешті протер його серветкою і уклав їй у затерплу руку.

Вона більше не відчувала страху.

Лише тепло, спокій, любов і гордість.

Ми змогли, татку! У нас вийшло!

Розділ 63. Олівія Пайн

Раніше

Неймовірна радість від того, що її син — не вбивця, що чоловік пробачив її невірність, гордість за самовіддану віру доньки, які відчувала Лів, несподівано перекрив різкий біль у грудях.

— Мені якось недобре, — сказала вона Евану.

Той стривожено поглянув на дружину.

Вона заплющила очі.

— Я не…

Коли вона знову їх розплющила, то лежала на підлозі. Хотіла підвестися, але ноги ніби заніміли.

У голові шуміло. Вона бачила, як Еван схилився на стіл, його пляшка з водою перевернулася і вода закапала на підлогу.

Лів не розуміла, що відбувається. Вона намагалася заговорити, але язик не слухався.

Хотіла було дотягнутися до чоловіка. Але не могла навіть поворухнутися. Ніби її затягнуло в пісок.

Думки перемішалися. Вона почала молитися, сама не знаючи чому. Просила милості для Евана і для кожного зі своїх дітей.

Відчула різкий біль у животі, а потім всепроникний страх, як тільки побачила пару ніг перед очима. Черевики були покриті хірургічними бахілами.

Вона почувалася маріонеткою, якій обрізали нитки.

Потім потемніло й замерехтіло в очах.

Її думки пливли, як синій океан. Вона знову поглянула на Евана. Попри всі мої помилки, усе горе, я б повторила їх знову.

І потім усе навколо стало чорним.

Розділ 64. Еван Пайн

Раніше

Еван важким мішком схилився на стіл. Він відчував, як змокріла рука до ліктя, як вода текла по нозі, але поворухнутися не міг. Відчував дерев’яну поверхню столу під щокою і спостерігав із люттю, зі злістю, як незнайомець бере його ноутбук, мобільний. Як запускає програму для їхнього очищення. Це був він, той самий чоловік, якого вони з Меґі відслідкували за будинком, де він мешкав. Еван намагався стежити за ним очима, але навіть очі не хотіли рухатися. Чоловік нагнувся, і на мить Еван втратив його з поля зору.

Коли він розігнувся, то через плече тримав непорушну Лів.

Що ти робиш? Залиш її негайно! Але слова заклякли в горлі.

Чоловік повільно опустив Лів на диван, прямо перед Еваном. Склав разом її безвольні руки. Неживі.

Ні. Ні!

Незнайомець узяв із краю столу книжку і поклав жінці на груди.

Еванові треба було негайно знайти в собі сили, волю, щоб перебороти оцей наркотик чи отруту, що якимось чином потрапила в його організм. Ноги підгиналися. І тут він зрозумів. Пляшки з водою. Незнайомець отруїв їх. Еван пригадав, як Томмі несподівано став кволим, як Лів відчула слабкість. Його власне знепритомнення. Одна його рука лежала на столі прямо перед обличчям. Він бачив, як рухалися пальці. Він зрозумів: якщо зосередиться, якщо збере докупи усю свою волю, то зможе поворухнути рукою. Але він знав також, що швидко втрачає сили. Біля руки лежала ручка. Він наказав собі взяти ручку. Заплющив очі, уявив, як це зробити. Коли знову розплющив, ручка вже була в руці.

Незнайомець збирав документи, що дружина детектива Семпсона передала Лів. Поклав конверт і пляшки з-під води до мішка для сміття. Він був у гумових рукавичках.

Зір Евана потьмарився.

Чоловік вийшов із вітальні, потім знову повернувся.

Евана охопив жаль. Паніка. Свідомість затухала.

Він відчув, як його штовхнули в плече. Тіло Евана не реагувало, нуль рефлексів. Чоловік перекинув його собі через плече.

Еван висів головою донизу, кров стугоніла в мозку, він бачив, як теліпається його власна рука, все ще стискаючи ручку. Усе навколо здавалося таким далеким, таким нереальним, що у нього на мить навіть пробігла думка, що все це нічний кошмар.

Еван відчув, як його мозок вкриває пітьма. Як у кліпі «Пінк Флойда». Він наказав кожній клітинці мозку зосередитися на правиці.

Потім віддав наказ тілу, кожному найменшому мускулу, що ще йому підкорявся. І всадив ручку в бік незнайомця. Він почув крик — «а щоб тобі!» — і чоловік впустив Евана на підлогу.

Обличчя незнайомця перекосило від гніву. Він вдарив Евана ногою в обличчя. В Евана засвітилися іскри перед очима. Кров заливала очі. Свідомість затуманювалася.

Чоловік знову зник з його поля зору. Коли повернувся, в одній руці тримав кухонного рушника, який притискав до боку, а в другій — великого ножа.

Він приклав ножа до Еванової шиї, холодне лезо торкнулося шкіри нижче кадика. Від жаху Еван зажмурився, подумки приготувавшись розпрощатися із цим світом. Але через мить чоловік відійшов, і лезо більше не холодило шию.

Здавалося, незнайомець оглядав слід від удару, який залишився на голові Евана від його взуття.

Він стояв руки в боки, оглядав Евана й сліди крові на підлозі.

Потім, схоже, прийняв рішення. Виніс Евана надвір і кинув обм’якле тіло на траву.

Еван, хоч і напівпритомний, усе бачив. Незнайомець роззирнувся навколо, ніби перевіряючи, чи Евана буде видно з вулиці. Знову зник, а повернувся з якимось пакунком, що нагадував про їжу з холодильника. Порозкидав залишки спагеті й соусу навколо Евана. Шматочки гамбургера, сиру й хліба біля хвіртки. У своїх гумових рукавичках, червоним від соусу, він невідомо навіщо штовхнув хвіртку, що зі скрипом відчинилася.

— Зараз я тобі влаштую, — пробурчав незнайомець,