Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"

— Це все через Саске? — запитую я з неприхованим гнівом. — Невже ти витратила такі шалені кошти, аби просто помститися мені через нього?!

Юкі заливається гучним сміхом, викочуючи очі, наче мої слова для неї несусвітня маячня. Ось тепер я не розумію геть нічого з того, що наразі відбувається. Кетсукі не може приборкати регіт, а я просто стою, відчуваючи неабияке приголомшення. Хіба я настільки помилилася? Ми ніколи не розмовляли з нею, навіть не перетинатися у школі! Звідки взятися такій ненависті?

— Що? То ось якої ти про мене думки, — нарешті каже вона, все ще тримаючись за живіт. — Ти досі вважаєш, що я сліпо закохана в цього хлопця? Так, зізнаюся… я припустилася помилки, гадаючи, що він подобається тобі. Ти була такою закритою та мовчазною, що я сприйняла твою зневагу до нього за приховану симпатію! Ти завжди конкурувала з ним, дивлячись з-під свого великого лоба на Учіху… а я дурненька навигадувала собі те, що не існує! Яке марнування часу та нервів! Створити цей безглуздий фан-клуб — та ще морока. Я можу отримати будь-що, гадаєш, він не був би моїм, якщо мені справді закортіло?

Слова Юкі вибивають ґрунт з-під моїх ніг настільки різко, що її полигачеві доводиться підтримувати мене, аби я не впала на підлогу. Мене починає навіть нудити через ці всі емоційні гойдалки, до яких я просто не звикла. Тобто… вона створила його фан-клуб тільки, щоб розбити мені серце? Не розумію… через що вона зайшла настільки далеко?

— Досить знущатися, — ледве живим голосом промовляю я, — просто назви причину… я… я геть нічого не розумію з того, що ти розповідаєш!

За мить вираз обличчя Кетсукі стає доволі серйозним. Отже, вона нарешті припиняє бавитися. Дівчина випростовується на весь зріст, відходячи від трону, та бере якийсь дивний конверт з рук іншого велетня, який весь цей час спокійно стояв поруч зі своєю господинею.

— Кізаші Харуно — причина моєї ненависті до тебе, — суворо та чітко відповідає мені Юкі.

Що?! Мені не почулося? Та вона геть божевільна!

— Мій батько?! В тебе геть поїхав дах?! — кричу я, намагаючись звільнитися з рук клятого амбала, однак, він починає стискати мене ще сильніше.

Одна згадка про тата настільки лютить мене, що я не знаю, звідки беруться ті сили, але я майже вириваюся з цупких рук поплічника відьми. Він хапає мене знову і знову, як тільки мені вдається звільнити хоча б одне зап’ястя. Гнів переповнює мене, він палає всередині так сильно, що я нагадую дикого звіра. Я готова розідрати будь-яку людину, яка осмілиться звинувачувати найціннішу людину в моєму житті!

— Кізаші Харуно — паскудник та негідник, через якого загинула моя мати! Що вони розповіли тобі про його смерть? Хвороба? Нещасний випадок? Він помер через самогубство! Проковтнув з десяток пігулок й пролежав без свідомості у лікарні впродовж тижня. Його серце та внутрішні органи не витримали. Дивно, що я знаю про твого мерзенного батечка набагато більше, ніж його улюблена донечка!

Бісове поріддя! Як доречно цей клятий мафіозі утримує мене, інакше я б повидирала її патли! Як вона лише наважується говорити про тата настільки зневажливо та ще й обзивати його останніми словами?! Я вирву їй цей бридкий язик, аби вона більше ніколи не сміла ляпати ним таку нестерпну маячню!

— Та що ти верзеш?! — гарчу я не своїм голосом. — Мій батько найкраща людина, яка колись існувала в цьому паскудному світі! Не такому стерву, як ти, казати про нього подібні речі! Я не вірю жодному слову такої мерзотної людини, якою я тебе вважаю!

Однак Кетсукі лише зітхає, закочуючи очі. Вона поводиться надто спокійно та зверхньо для людини, якій просто не вистачає клепки в голові. Що це за дурнувата гра? Яка паскудна вистава!

— Відпусти її, Мураї, — наказує Кетсукі жбурляючи мені в ноги той конверт. — Ти маєш право дізнатися за що твоє життя перетворюють на пекло. Ти ніколи не ставила собі питання: «чому мене недолюблюють в Коносі?», «чому всі дивляться, наче на прокажену?». І це дратувало мене все сильніше з кожним роком, адже я докладала такі зусилля, аби все, що ти знала — це спустошення та самотність! Тобі було все одно на думку інших, адже в тебе не було нічого, що мало бодай якесь значення. Однак коли я побачила як ти починаєш змінюватися… розквітати… ось тут до мене й дійшло! Людина страждає по-справжньому, коли їй є що втрачати! Друзі… кохання… химерна віра у себе та свої безглузді мрії! Тільки зараз, коли я дозволила тобі відчути на смак щастя, ти нарешті відчуєш страждання повною мірою! Лише зараз самотність здається тобі нестерпною! Тому що ти пізнала життя без неї! Це геніально! Я перевершила саму себе!

Мене відпускають, але я не поспішаю дивитися в той триклятий конверт. Немає жодних гарантій, що там лежить хоч щось правдиве! Я не повірю жодному її слова про мого батька! Він найчесніша та найпрекрасніша людина! Юкі намагається спаплюжити навіть світлу пам’ять про нього! Нехай іде до біса зі своїми навіженими вигадками!

— Мені байдуже на тебе та на те, що лежить у тому конверті, — спокійно відповідаю я, не зводячи з неї очей. — Я ніколи не повірю жодній казці, які ти мені тут нарозповідала! Для мене це не має жодного…

— Я відпущу всіх кураторів, якщо ти подивишся в цей конверт, — перебиває мене Юкі з серйозним виразом обличчя, — не вважаєш, що вони затягнули зі знеструмленням табору? Скільки минуло часу з вашої угоди в лісі? Вони мали б вже занурити нас у темряву, чи не так? Тобі вирішувати, звісно. Якщо те, що там лежить не має жодного значення, то це найпростіший метод звільнити вчителів та хлопців. Я завжди дотримуюся своїх слів, не хвилюйся на цей рахунок.

Трясця! Це стерво має рацію план Шикамару мав би давно спрацювати, а отже вона підготувала для них засідку! Нам не звільнити кураторів без втручання цієї відьми. Те, що я побачу в цьому конверті… невже їй настільки це важливо? Схоже вона переконана в тому, що каже, однак, я не стану вірити жодному сфабрикованому доказу!