Читати книгу - "Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде"

— Захаре, зупини! — цього разу мій голос звучить голосніше, майже зриваюся на крик.

Він повільно натискає на гальмо, і машина, сповільнившись, зупиняється на узбіччі. Захар повертається до мене, його очі байдужі, але десь у глибині цього крижаного погляду я бачу іскру, яку він намагається приховати.

Не витримуючи більше цієї напруги, різко відчиняю дверцята і вискакую з машини, не переймаючись тим, куди йти.

Секунда — і Захар теж виходить із машини.

— І що цього разу, Юлю? — голос просякнутий сарказмом, звучить хрипко, ніби він ледь стримує сміх.

— Мені потрібно, щоб ти припинив втручатися в моє життя. Досить. Ми більше не разом. Ти не можеш диктувати мені, що робити.

Але не встигаю зробити й кроку, як він стрімко наздоганяє мене, хапає за руку і різко штовхає до машини.

Захар притискає мене до холодного металу.

— Юлю, перестань псувати мені нерви, — шепоче мені на вухо. Низький голос звучить так близько, що пробирає до мурашок.

Я здригаюся, затамувавши подих, але не здаюся.

— Ти не маєш права... — намагаюся вигукнути, але слова застрягають у горлі.

Захар важко видихає, потім різко відсторонюється і, не стримавшись, голосно лається.

— Юля, годі вже... Зараз ти сядеш у машину, я відвезу тебе додому, і потім поїду. І що швидше ти зрозумієш, яку помилку робиш, то швидше позбудешся мене. Зрозуміло?

Я стискаю губи, вагаючись. У його очах немає ні краплі сумніву, лише залізна рішучість, яка загрожує розчавити мене. Моя гордість вимагає опору, але тіло відмовляється підкорятися.

Ми довго дивимося одне одному в очі, ніби чекаючи, хто перший здасться.

Я програю першою. Різко відвертаюся і сідаю назад у машину.