Читати книгу - "Хранителька темряви, Поліна Ташань"

Не довго думаючи, вона відповіла:

— Мене не запрошено, бо я формально не студентка.

— А ти приходь! Я тебе запрошую.

— Та ну, навіщо? Туди ходять парами.

Брак ентузіазму аж просочувалася крізь її голос.

— Брехня, — заперечила Марія, — я піду сама. Там навіть Джон буде, а він великий самітник.

Сказавши це, вона кілька секунд чекала на відповідь, обмінюючись поглядами з Анабель, але Люсі не збиралася нічого говорити та просто продовжувала протирати горщики, надягнувши розважливий вираз.

За пару мовчазних хвилин в оранжерею явився Арон, зупинившись одразу за ширмою. Він мав стриманий вигляд, хоча в очах все ще виднілися іскринки схвильованості.

— Ну що?

— Як збори?

Марія з Анабель вмить покидали роботу та почали розпитувати, не давши йому й перевести подих. Люсі ж безмовно підвела очі від столу та завмерла з очікуванням.

Вдихнувши на всі груди, Арон виголосив:

— Коронація за п’ять днів.

Анабель радісно накинулася на брата з обіймами, а Марія, усміхаючись, заплескала в долоні. Але обраному королю було ніби байдуже, бо, поки вони його вітали, він із замріяним виразом вдячності дивився на Люсі. Від його пронизливого погляду вона й сама заледве змогла відвести очі, водночас тихо кажучи:

— Вітаю.

— Тепер називати тебе ваша величносте? — жартома кинула Анабель, відпустивши брата.

— А коли в палац переїдеш? — додала Марія.

Поки Арон відповідав, Люсі не зронила й слівця. Натомість вона, нахиливши голову, щоб приховати легку усмішку, продовжила витирати пил.

— … У мене вже є ціла купа нерозпочатої роботи, — вів Арон, — але трохи часу ще можу провести в Академії. Пропоную використати його, щоб якось відсвяткувати нашу перемогу.

— Як щодо балу? — одразу пригадала Марія. — Сьогодні ввечері. Його влаштовує Академія, як проводи кріоландців у рідну гавань. Буде багато пісень, танців і, куди ж без цього, випивки.

— Ввечері? — Він злегка насупився, міркуючи, і, на хвильку зиркнувши на Люсі, додав: — Думаю, я зможу прийти.

— Прекрасно! — Марія від емоцій випадково гепнула дном горщик у стіл. Це було надто сильно, але, на щастя, той не розбився. — Люсі якраз шукала, з ким їй піти.

— Ні, — швидко втрутилася вона, підвівши голову. Арона її реакція збентежила, тож, дивлячись йому в очі, вона спокійніше пояснила: — Я навряд чи піду.

Після цих слів він почав неквапливо підходити до столу.

— І як же мені святкувати без головного радника?

Вона похитувала головою, вигадуючи кращу відмовку.

— Я й близько не перша в тому списку людей, які диктують тобі свої рекомендації.

— Можливо. — Він звивисто кивнув, малюючи вісімку підборіддям. — Але без тебе цього всього не було б.

— Це ще сукню треба шукати, — протягнула Люсі, самим тоном висловлюючи своє небажання йти на такий яскравий захід.

— П’ять хвилин — все буде, — зголосилася допомогти Марія.

— У мене є, — відказала вона.

І вони затихли, як ті рослини довкола. Такої гнітючої атмосфери оранжерея давно не бачила. За мить мовчанку перервав голос Арона.

— Приходь, будь ласка. Буде чудово.

Вдихнувши, Люсі кинула ганчірку на стіл.

— Я подивлюся. — Вона підвела погляд на Арона: — Може, запросиш на бал свою наречену? Якби вона там була, я б точно пішла, як мінімум, щоб з нею познайомитися, бо ти розповідав про неї буквально нічого.

За його виразом здавалося, ніби вона попросила його затопити переділ після Вогняної стіни, а не зробити таку дрібницю. Одначе він доволі швидко відповів.

— Вона навряд чи прийде. Не любить такі заходи.

І знову всі замовкли. Від напруги Анабель навіть почала рукою розминати шию ззаду. Вона безсумнівно щось знала та безсоромно приховувала від подруги. Однак тишу увірвала Джейн.

— Ти заручений?

Арон кивнув з невеселою усмішкою, поклавши руки на боки. Тоді окинув оком усіх в оранжереї та промовив:

— Що ж, тоді чекатиму вас на балу. Сподіваюся, ви всі прийдете на святкування.

Після цього парубок узявся за ціпок і, попрощавшись, зник у невідомість.

***

Коли ліс довкола Академії поринув у темряву, а на небі показалися зорі, важкі двері підвалу відчинилися, і з них надвір, спіткнувшись, вийшла Люсі. Прохолодний весняний вітер проводив щіткою по її спині. Треба було вдягнути щось краще, ніж саму недовгу сукню темно-синього кольору з пишною спідницею, яка ще мала рукава, але від них жодної користі. У її руці виблискувала пляшка вина, яку нічим було відкрити, що лише сильніше злило.

Настрій Люсі почав псуватися ще три години тому, коли вона виявила, що її улюблену сукню в шафі в домі бабці з’їла міль. Ситуація погіршилася, коли до Академії дійшли новини про вибори Арона. Точніше сказати, їх привезла Маргарет, щойно повернувшись зі столиці, а разом з тим вона, як не дивно, розкрила таємницю про силу Люсі. Плітки студентів на кожному кроці були нестерпні, тож відтоді вона вирішила пересидіти шум у власній кімнаті. Там вона читала книгу аж до восьмої вечора, о котрій вони з друзями домовлялися зустрітися в їхній вітальні. Але і тут неталан — через проблему з туфлями Люсі прийшла на три хвилини пізніше, а вони вирішили її не чекати. Три хвилини, трясця!