Читати книгу - "Королівство, Galina Vasilievna Moskalets"

Уже розвиднялось, але туман ще не опустився.

– Лягайте на підлогу! – гукнула Соня й згребла кота, що тільки смикав вухами, коли повз фургон пролітала чергова куля. Вона запхала Фелікса під сидіння й просичала: «Сиди там, бо задушу!»

Вона показала Мортіусу на кущі, які не могли завдати великої шкоди фургону. Якби ж Соня знала, що за кущами була глибока улоговина, а в ній – озерце. Коли вони ще летіли вниз, тигриця зуміла вибити дверці й випхати Тигрисика з Люциною. Мортіус, Соня і Фелікс залишились у кабіні. Машина почала тонути посеред озера.

«Люк!» – згадала Соня й закричала:

– Відчини, ради Бога, люк угорі!

Невідомо, коли вона встигла його помітити, але це врятувало їм трьом життя. Тигриця з Тигрисиком уже пливли на порятунок. Це вперше їм довелось пливти на тиграх. Зазвичай люди не довіряють хижакам з родини котячих аж настільки. Мортіуса й Соню трохи намочило, а Люцина була геть мокра, бо впала коло самого берега. Їй довелося добиратися самотужки. Вона замахала руками:

– Сюди! Тут можна сховатися!

Погоня наближалась. Усі встигли сховатись у кущах під високим берегом і мали надію, що згори їх не побачать.

– Тихо! – нагадав Мортіус.

Він починав усвідомлювати, що їм вдалось не потонути, але все ще існує загроза бути застреленими. І то де – у найкращому зі світів, Королівстві. Ставок був глибокий, машина поволі занурювалась у воду, а над головами втікачів лунали збуджені голоси крутиголовців. Вони навіть стрельнули кілька разів у воду, сподіваючись, що хтось випливе. Але ніхто не збирався випливати, бо нікого в озері не було. Нарешті крутиголовці від'їхали, можливо, за допомогою.

– Вони думають, що ми потонули! – хихикнула Соня.

– Як це ми опинились у воді? – поцікавився Фелікс. Як багато котів, він ненавидів усе мокре, крім молока. Лише раз у житті Люцина з мамою відважились його покупати. Усі троє назавжди запам'ятали цю болісну процедуру.

Мортіус неохоче сказав:

– Ми злетіли з гори і втрапили в озеро...

– Не пам'ятаю, щоб я літав!

– Усе скінчилось добре.

– Іляно, ти врятувала нам життя! – зітхнула Люцина. – Ходи до мене, котику! Ти весь мокрий, мій маленький...

Сама вона була ще мокріша й посиніла від холоду.

Тільки тиграм було байдуже. Вони тішились, що нарешті позбулись фургона. І відчули голод.

– Феліксе, ходи половимо мишей! – запропонував Тигрисик, але кіт рішуче відмовився.

Тільки кольорові миші дивом залишились сухими. Вони сиділи на торбинці й завзято вмивались. Соня вскубнула їм кілька квіточок на сніданок. Тут же лежало яйце, яке знову не розбилось. Мортіус позіхнув:

– Оце б зараз яєчню з салом!

Іляна сказала:

– P-p-p!..

– Я не про це яйце, а взагалі... – зрозумів без перекладача Мортіус. – Воно наче й не куряче. Звідки воно?

– Я знайшла його в Граничному світі, – пояснила Люцина. – Це дуже міцне яйце. Я вже не витримую, а йому хоч би що!..

– Нічого, усе це коли-небудь скінчиться! – втішила її Соня. – Ходімо, викрутимо нашу одежу, а там сонечко пригріє. Хоча...

Вона глянула на небо, вкрите хмарами. Вітер гнав їх через усе Королівство.

– Життя прекрасне! – раптом сказав Мортіус. – У мене таке відчуття, ніби щойно народився...

36

Нарешті з'явився песик Серденько, мокрий від роси. Побачивши Марка, він жалібно заскавулів.

– Ти відвів їх до Притулку? – спитав хлопець.

Песик опустив голову.

– Ні? А де ж вони?

Серденько ткнувся мокрим носом у коліна. Марко погладив його.

– Я так і знав! Не можна лишати їх із Мортіусом! Але добре, що Люцина прокинулась... Ти знаєш, тут побували крутиголовці?

Песик загарчав.

– Ось бачиш, ми чудово розуміємо один одного. Ти не мусиш розмовляти по-людськи, а я по-собачому. Давай я тебе погодую і підемо їх шукати. Сподіваюсь, вони не потрапили до засідки... Ти знаєш, що тепер я за них відповідаю? Така моя доля... Хотів бути чарівником, а мушу... Втім, одне іншому не заважає...

У садку вітер шелестів листям. Збиралось на дощ. Марко вдягнув легеньку куртку з каптуром, поклав до кишені той пакуночок із ліками, що дав аптекар, додав туди пляшечку йоду і згорток бинтів. Та ще дещо зі свого магічного арсеналу. Усього він не міг передбачити, але уявив собі, у яку халепу могла втрапити уся компанія, так, наче дивився в магічну кулю. Допоміг йому зіжмаканий папірець, що валявся біля кошика зі сміттям.

Песик довів його до того місця, звідки почалась божевільна поїздка автомобілем. У канаві Марко знайшов порізану мотузку й заслинену носову хустинку. Слідів було багато, але не боротьби, а так, ніби тут сперечалися.

– Вони поїхали самі?

Песик гавкнув. Марко замислився і ще раз уважно придивився до кущів. Якби його друзів захопили в полон, тут було б повно жмутів шерсті й клаптів одежі.

– Усе гаразд! – сказав він песику. – Біжи додому, чекай Онися, а я спробую їх розшукати.

Мудрий Серденько лизнув хлопця в щоку й побіг назад. А Марко рушив по слідах машини, напевно, вантажівки, бо в неї були широкі й важкі колеса. Впало кілька рідких крапель. Ініціатором поїздки був, безперечно, Мортіус. Але Люцина, Соня... Не встиг він пройти й кілометра, як зауважив на дорозі й у кущах аркушики однакового розміру. Папір у Королівстві шанували, бо на ньому друкували книжки. Тут теж щось було надруковано. Марко підібрав папірець і прочитав:

ГРОМАДЯНИ КОРОЛІВСТВА!

ПРИНЦ АВГУСТ ПОВЕРНУВСЯ!

ВІТАЙТЕ ЙОГО!

– Цікаво, – сказав Марко і взяв інший аркуш.

НЕ ВІДДАМО КОРОЛІВСТВА КРУТИГОЛОВЦЯМ! МИ В СЕБЕ ВДОМА, А ВОНИ НЕХАЙ ЗАБИРАЮТЬСЯ ГЕТЬ!

Ще на одному було написано:

ЧЕСТЬ КОРОЛІВСТВА В ТВОЇХ РУКАХ!

– Геніально!

Марко сміявся від щирого серця.

ХОЧЕШ ЖИТИ ЩАСЛИВО – БОРОНИ ВЛАСНЕ ЩАСТЯ!

І ще таке:

ПРИНЦ ЩАСЛИВО ВРЯТОВАНИЙ І У БЕЗПЕЦІ!

СЬОГОДНІ ВИ ПОБАЧИТЕ ЙОГО!

СЬОГОДНІ!

І багато чого іншого. Роланд випустив ще додатковий тираж, а вітер розносив зараз листівки по всьому Королівстві. «Не все так погано в Серединному світі, – думав Марко, йдучи вулицями рідного міста. – Старі оточили себе таємницею, але ніщо так не зміцнює дух, як вчасно відкрита таємниця. Цей Мортіус перевернув усе ногами догори...»

37

Ранок приходить не до всіх одразу, а залежно від того, хто коли прокидається. Сплюхи не бачать сходу сонця і через те багато втрачають,