Читати книгу - "Чотири після півночі"

Морт надпив трохи пепсі й узяв рукопис зі столу. Перемістив титульний аркуш під низ і на початку першої сторінки прочитав таке.

Джон Шутер

До запитання

Деллакурт, штат Міссісіпі

30 сторінок

Приблизно 7500 слів

Перший продаж прав на публікацію частинами у Північній Америці

ТАЄМНЕ ВІКНО, ТАЄМНИЙ САД

Джон Шутер

Рукопис надрукували на папері високого ґатунку, але з машинкою справи були геть кепські — стара офісна модель, судячи з вигляду шрифту, та ще й не доглядали за нею. Більшість літер були криві, наче зуби в якогось старигана.

Він прочитав перше речення, потім друге, потім третє, і на кілька секунд здатність ясно мислити покинула його.

«Тод Дауні подумав, що жінка, яка краде в тебе кохання, коли, крім кохання, в тебе нічого й нема, — не надто хороша жінка. Тому він вирішив її вбити. Він зробить це в глибокому закутку, що утворився там, де до будинку під гострим кутом прилягає хлів. Він зробить це там, де його дружина тримає свій садочок».

— Ой бля, — вихопилося в Морта, і він поклав рукопис назад на стіл. Його рука зачепила пляшку пепсі, та перевернулася, її вміст шипучо вилився на кухонну поверхню й пінно потік униз по дверцятах шафки. — Ой БЛЯ! — прокричав Морт.

У кухню поспіхом забігла пані Ґевін, але, оцінивши ситуацію, заспокоїла:

— Нічого страшного. Такий крик стояв, що я подумала, ви ненароком горло собі перерізали. Пане Рейні, можете трошечки посунутися?

Він слухняно посунувся, і перше, що вона зробила, — взяла зі столу пачку аркушів і тицьнула йому в руки. Рукопис не постраждав; напій розлився в протилежний від нього бік. Колись Морт був людиною з чудовим почуттям гумору (принаймні він завжди тішив себе цією думкою), але зараз він дивився на купку паперу в руках і на думку спадала тільки гірка іронія. Це наче той кіт у дитячому віршику, подумав він. Той, що постійно повертався[189].

— Якщо хочете це знищити, — пані Ґевін кивнула на рукопис, витягаючи з-під раковини віхоть для посуду, — то ви на правильному шляху.

— Це не моє, — відказав він. Але дивно, правда? Учора, коли Морт ледь не взяв рукопис у чоловіка, який його приніс, він подумав про те, що людина все-таки — поступлива тварина. І очевидно, потреба догоджати поширювалася в усіх напрямках, бо перше, що він відчув, прочитавши ті три речення, — провина… а хіба не цього хотів домогтися Шутер (якщо то було його справжнє прізвище)? Авжеж, цього. Ви вкрали мою оповідку, сказав він, а хіба злодюжки не повинні відчувати провину?

— Пане Рейні, дозвольте, — пані Ґевін підняла ганчірку догори.

Морт відійшов убік, щоб вона могла підійти до розлитої рідини.

— Це не моє, — повторив він наполегливим тоном.

— А, — сказала вона, витираючи поверхню стола, і відійшла до раковини, щоб викрутити ганчірку. — Я думала, ваше.

— Тут написано «Джон Шутер», — Морт поклав титульну сторінку на стіл і розвернув до неї. — Бачите?

Пані Ґевін ушанувала титулку найкоротшим поглядом із тих, що є в запасі ввічливості, і заходилася витирати фасади шафок.

— А я думала, це оте-во… як його там. Псевдоім’я. Чи — псевдонім. Не знаю, що з цього значить «імена».

— Я ним не користуюся, — відповів Морт. — І ніколи не користувався.

Цього разу вона нагородила його мимобіжним поглядом — по-сільському проникливим, злегка здивованим і веселим водночас, — а потім опустилася на коліна, щоб витерти калюжу пепсі, що натекла на підлогу.

— Та хіба б ото ви мені сказали, якби він у вас і був?

— Вибачте, що я тут розлив, — сказав він, непомітно просуваючись у бік дверей.

— Це моя робота, — коротко мовила вона, не підводячи голови. Морт натяк зрозумів і вийшов.

Кілька хвилин він постояв у вітальні — дивився на покинутий порохотяг, що лишився посеред килима. А у своїй уяві чув голос чоловіка зі зморшкуватим лицем. Той терпеливо промовляв: «Це між вами і мною. Пане Рейні, нам зайвих людей не треба. Хай це буде суто між вами та мною».

Морт розмірковував про це обличчя; його розум, тренований пригадувати обличчя та дії, ретельно відновлював усі подробиці. І він подумав: «То було не тимчасове затьмарення розуму чи химерний спосіб познайомитися з письменником, якого він вважає чи не вважає знаменитістю. Він повернеться».

Раптом він розвернувся й попрямував у кабінет, дорогою скручуючи рукопис у тубу.

4

Уздовж трьох із чотирьох стін кабінету вишикувалися книжкові полиці, й одну з них Морт виділив під різноманітні видання своїх книжок, вітчизняні та закордонні. Загалом він видав шість книжок: п’ять романів і збірку оповідань. Книжку оповідань і перші два романи прихильно сприйняли члени його сім’ї та кілька друзів. Третій роман, «Син катеринщика», миттєво став бестселером. Після того як Морт прославився, його ранні твори перевидали, і вони користувалися помірним успіхом, але, звісно, не таким, як його останні твори.

Збірка оповідань називалася «Монету вкидає кожний», і більшу частину тих історій публікували в чоловічих журналах, втиснутими, мов начинка — в сендвіч, між фотографіями жінок із густим макіяжем на очах і більше без нічого. Проте одне оповідання надрукували в журналі «Еллері Квінз Містері Меґезін»[190]. Називалося воно «Сезон сівби», і якраз до нього Рейні зараз повернувся.

«Жінка, що краде в тебе кохання, коли, крім кохання, в тебе нічого й нема, — не надто хороша жінка. Так думав Томмі Гевлок. Він вирішив її вбити. І вже знав навіть, де він це зробить, у якому місці: в маленькому садочку, який вона облаштувала в закапелку, де до будинку прилягав хлів».

Морт сів і повільно перечитав обидва оповідання, гортаючи сторінки вперед і назад. На той час, коли він дійшов до середини, йому вже стало зрозуміло, що далі йти не треба. Подекуди два твори різнилися добором слів; у багатьох же місцях навіть порядок слів був достоту тим самим. Та, якщо не зважати на розташування слів, оповідки були однаковісінькі. В обох чоловік убивав свою дружину. В обох жінка була холодною, безсердечною сукою, яка чхала на все, крім свого городу і своїх консервацій. В обох убивця закопав жертву на городі, а потім плекав його і виростив надзвичайний