Читати книгу - "Стійкий принц. Дама-примара"

Не створив би вже ніколи Справді вишукану драму, У якій з таким натхненням Амаріліс роль зіграла… Тож, коли вже на годину Припізнились ми на свято, Звісно, жодної хвилини Більше гаяти не варто, Бо інакше – просто неба Доведеться ночувати. Я волів би якнайшвидше Друга врешті-решт побачить, Що із радістю готовий Стіл і постіль нам надати. Це, сеньйоре, Провидіння Нам само його послало. Не збагну лише, чого це Він опікується нами.

Дон Мануель

Дон Хуан з Толедо, Косме, Зветься цей сеньйор, і здавна Нас така єднає дружба, Що герої легендарні, Вславлені як побратими, Щиро б їй могли позаздрить. Разом вчилися ще в школі, Потім, ставши вояками, Ми не раз на полі бою Нашу дружбу гартували. Якось в битві при П’ємонті[48] Герцог Ферія[49] відзначив І зробив мене сержантом, Дон Хуан тоді ж негайно Став моїм прапороносцем. Згодом в сутичці кривавій Друг мій мало не загинув: Сам йому я гоїв рану. Він мені життям відтоді Зобов’язаний; не стану — Це не гідно дворянина — Іншим послугам увагу Надавати… Бо ж немарно За законами малярства Спиною до всіх малюють Щедрість, як багату даму, Що зі скромності боїться Нам про дар свій нагадати. Отже, дон Хуан шляхетний, Сповнений чуттів найкращих, Взнавши, що мене король наш Губернатором призначив І що я з’явитись мушу