Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

-Чого смієшся? Сама хіба не така сама вранці? – Сказав хлопець і підійшов до раковини, де стояла і я. - Може, відійдеш? Мені вмитися треба.

-Я зайнята! І у ванну ти зайшов без дозволу і навіть без стукоту! - Мене почав дратувати його тон.

-Нагадаю, що ти в моїй кімнаті, і в моїй ванній. - Вже шукаючи щось у тумбочці говорив хлопець.

-Так, але це не надовго, вже сьогодні я переїду до іншої кімнати. - Сказала я, а потім почула знущальний смішок.

- Ти серйозно вважаєш, що адміністрація академії так швидко підготує тобі кімнату? Мінімум три дні. – На мить подивившись на мене сказав Вільям.

-Що?! Які ще три дні? Я сьогодні піду до ректора вирішувати це питання! - Сказала я і попрямувала геть з ванної.

-Ну-с, удачі. – Наостанок сказав хлопець, після чого я вийшла і зачинила за собою двері.

  Грубіян! Ні щоб ранком настрій не псувати, але ж де там І все-таки, у своїх висновках я помилилася. Забираю слова назад, ніякий він не милий, такий же грубий, саркастичний і шалений тип! Тут я згадала про волосся. Фен! Я через це, так і не знайшла фен! От же ж … ! Гаразд, якщо фена немає, йтимемо на крайні міри. Я зняла рушник із волосся і підійшла до вікна. З ванної почувся шум води, мабуть, хтось теж вирішив душ прийняти. Я повністю відчинила вікно і висунула голову з нього. Подуло холодним зимовим вітром, пару сніжинок впало на ніс, деякі залетіли в ніс, але я продовжувала трусити своє волосся, сподіваючись висушити його. Через пару хвилин шум води припинився і двері у ванну відчинилися, після чого хтось узявши мене за талію і відтягнувши подалі від вулиці, зачинив вікно і подивився мені в очі.

-Чим Ти взагалі думала? Зима, холод, а вона вікна відчиняє! – Кричав Вільям.

-Якби хтось заздалегідь показав мені, де фен, я б не відчиняла вікна! І досить вже кричати! Кару з бабусею розбудиш! - Не кричачи, але з погрозою говорила я.

-Ага, а відкрите вікно та крижаний вітер їх не розбудить. - Тут я задумалася, а як їх це й справді не розбудило, вітер й дійсно був крижаним. - А на рахунок фена, ти у світі магії принцеса! Тут жодних фенів нема! Сушимо волосся магією!

-Циц ану-ка! Ще Карочку мені розбудіть то, ну я вам покажу! - Тихо, майже пошепки, але так само з погрозою говорила бабуся, що прокинулася, а потім назад лягла спати.

-Кхм ... звичайно, я ж майстер у магії, вірно? Я знаю як мені нею волосся сушити! - вже шепотом говорила я, поки хлопець йшов кудись мені за спину, мабуть до шафи.

-Добре. Все, забули, а то зараз не тільки бабусю з Карою розбудимо, а й усю академію. - Сказав Вільям, після чого я відчула його руки на своєму волоссі.

-Ахах, тоді нехай прокидаються, нічого спа ... Вільям, що ти робиш? - Тільки дійшло до мене.

-Феном підробляю, не помітно? - сказав хлопець і почав водити по моєму волоссю. Спочатку я не відчула нічого від слова зовсім. А після ... Легкий холодок пройшовся по моєму волоссю через що ті трохи підлетіли в повітря. Вітерець метався серед мого волосся від коріння і до кінчиків, а потім, хлопець повернув мене обличчям до дзеркала на шафі.

-Готово, приймай роботу істеричка. – сказав Вільям і відійшов зі своїми речами до дивана.

  Волосся було повністю сухим. Для посвідчення я провела по них рукою. Сухі, наче їх феном висушили!

-Як ти це…? – повернувшись обличчям до хлопця запитала я.

-Магія. – По суті сказав правду, але знову з ноткою сарказму. - Ходімо, покажу тобі трохи академію, зайдемо до ректора і все ж таки трохи потренуємося з твоїм вогнем.

-Я сподіваюся вже не в лісі? – запитала поправляючи низ шовкової, бежевої сукні в обтяжку.

-Не в лісі, не боїсь. – злегка посміхнувшись відповів хлопець.

  Я дістала з шафи золотий ланцюжок і вирішила ще надіти її, але руки закороткі і зчепити два кінці ланцюжка мені не вдавалося.

-Допомогти? – підійшовши ззаду запитав Вільям.

  Я мовчки дала йому до рук прикрасу. Вільям закинувши ланцюжок через мою шию і подивившись у дзеркало чи підходить довжина почав зчеплювати два кінці ланцюжка на моїй шиї.

-Чому у тебе такі руки холодні? - Запитала я.

-Справді, може тому що я тебе спочатку від холодного вікна відводив, а потім твою таке ж холодне і мокре волосся сушив? - Знову не без сарказму. Що з тобою не так хлопець? Ти хоч день без сарказму можеш?

  Одягнувши на мене прикрасу і трохи розпушивши волосся, хлопець взяв мене за руку і вивів із кімнати. Ми йшли порожнім коридором академії. Жодної душі ...

-Чому так порожньо? Де усі студенти? - Запитала я у хлопця, що йде праворуч від мене.

-Це те, про що я не договорив. Ти в курсі котра зараз година?! - подивившись на моє незрозуміле обличчя Вільям продовжив. - Ти розбудила нас… мене, о п'ятій годині ранку! Заняття починаються о восьмій! Відчуваєш різницю? Хлопцям, і мені можна було ще дві з хвостом години поспати. Але ж ні, тобі в душу терміново треба було.

-По-перше не кричи на мене! Я теж кричати вмію. По-друге, я не просила себе рятувати від тієї істоти. - виразила я у відповідь.

-Ах, ну так. Потрібно було залишити тебе на з'їдання тому магу, щоб за підсумком ще й отримати... люлей від батька та й від усієї родини разом. - Не менш нервовим голосом. - І до речі, чи не ти це кричала на весь ліс ,, Вільям, Кара, допоможіть!!" Чи це я щось переплутав і це були ворони на деревах?

-Годі вже говорити з сарказмом. Припиняй. - Вже спокійнішим, або швидше скривдженим голосом відповідала я. - Я ж не хотіла бути з'їденою. Або треба було стати стовпом і чекати доки хтось мене та помітить? То зробити треба було?

-Ой все! Досить! Ми вже підходимо до кабінету ректора, я зараз зайду поговорю з ним, а ти стій чекай тут. - Сказав Вільям зупиняючись біля вже знайомих мені дверей з табличкою "Ректор", і відпускаючи мою руку увійшов до кабінету.

  І в кого він такий? Ну явно не в батька! Тато не такий... холодний і шалений. Король Лев, звичайно, буває нервує, але його робота це йому дозволяє, і я все розумію. А цьому що заважає бути нормальним?! Чи не огризатися, не виразити, не сперечатися на кожному кроці, і не вставляти свій сарказм у кожному потрібному та не потрібному місці.Звичайно сидіти на лавці біля кабінету ректора, я не планувала, краще вже схожу академію огляну. Високі стіни, пофарбовані в бежеві тони, золоті таблички з номерами кабінетів та викладачами. Дерев'яні, досить товсті темні двері та звивисті сходи. За освітлення академії відповідали по три люстри на кожен поверх, зі свічками, що звисали вниз на ланцюжках, з підставками. Від люстр віддавало теплим, домашнім світлом. Хоч живи у коридорах. Біля стін стояли дерев'яні лави, а в деяких місцях крісла-мішки.