Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

Відчуття… Неймовірні. Я відкрив свої звичайні і магічні очі одночасно. Знамення підказало, що огляд та «операція» тривали у сумі три години. І наскільки я пам’ятаю розповіді про тривалість деяких хірургічних операцій, це дуже швидко. Я дивився на свій внутрішній світ і захоплювався роботою справжнього віртуозу магії. Тіло знаходилося у просто неймовірному балансі. Здається, я можу віджиматися на одній руці, не ризикуючи впасти на підлогу та зламати носа. Та якій руці! Я можу це провернути, торкаючись підлоги одним лише пальцем! Неймовірний контроль.

Струми життєвих сил нагадували річку з тисячами відгалужень. Жодного «застою», «сміття» та іншого. М'язи та шкіру тепер не всякий ніж поріже, а кістки ущільнені до якихось супергеройських значень. Особливу увагу було приділено хребту та черепу. Вони були міцнішими за все інше.

Під такий каркас потрібна відповідна реакція. І я її одержав. Зроблене мною кустарне «прискорення» стало чимось більш якісним та гнучким. Я розумів, що якщо захочу, то можу бачити світ як звичайні люди. Але варто переключити уявний тумблер, як час сповільнюється вдесятеро. Такий собі швидкісний режим. У ньому, з настільки міцним тілом і нечутливістю до болю, можна накоїти дуже багато всілякого.

Також все було суперськи з травною системою. Розвідка доповіла, що ККД шлунка не інакше, як дивом, зріс у рази і тепер витягує з усього, що туди потрапляє, набагато більше енергії та необхідних організму речовин. Слух, нюх загострилися до собачих, чи навіть більше. Зір, як розумію, Архонт вирішив не чіпати. І так очевидно, що з ним у мене з недавніх пір справи кращі, ніж у кого б там не було на цій планеті.

Але найбільше мене порадували два види пам'яті. Тілесна та «звичайна». Мало того, що моя пам'ять тепер була ідеальною і я міг не «побачити» Очима момент свого дитинства, а реально згадати його. Так ще й пам'ять тіла, з якою я можу досконало відтворити будь-яку побачену чужу дію. Або колись зроблену свою.

Чорт забирай… Такий апгрейд, особливо пам'яті – це найкраще, про що може мріяти «ботан» на кшталт мене. У поєднанні з Очами, швидкістю реакції та супер-пам'яттю, я просто перетворююся на комп'ютер з доступом до «інтернету». Завантажити і зберегти можна все, що завгодно. І «розбити» цей комп дуже важко. Принаймні, якщо ти – не маг.

Я з півгодини сидів на кушетці в кабінеті Вей Гао і вголос захоплювався отриманим результатом, щоразу відважуючи компліменти майстерності вищого цілителя. Коли я пішов на десяте коло, Вей Гао ввічливо зупинив мене.

– Пане Дубровський, ваші слова, безумовно, приємні для будь-кого. Але, повірте, я зцілюю стільки століть, чув стільки подяк, що, здається, в мені не залишилося нічого, крім відчуття добре зробленої роботи, радості від врятованого життя та спокійного задоволення. Емоції ж вдячних зцілених, їх захоплення, можуть стати чимось, що гірше за наркотик. Тому – я відсікаю емпатію відразу після закінчення операції. Так би мовити, уникаю залежності від чужого дофаміну. – Наприкінці промови цілитель усміхнувся, наче вибачаючись.

– Це дуже мудро, пане Гао. Дякую вам за гарний урок. Адже так чи інакше емпатія мені теж тепер доступна. – Вражений такою відповіддю китайця, я трохи вклонився йому. – Тоді, гадаю, для всіх нас буде краще, якщо я звідси поїду в аеропорт і візьму квиток на найближчий рейс до Києва. Тепер моя черга довести ділом свою корисність.

– О, повірте, містере Дубровський, ви вже це довели. – Знову посміхнувся Архонт. – Зізнаюся, мені вже не терпиться випробувати подарунок, який ви піднесли мені та моєму клану.

– Сподіваюся, ви не думаєте про те, щоб убити з десяток людей, щоб потім випробувати на них масове воскресіння? – Повернув я посмішку Вей Гао. Але потім моя посмішка згасла, тому що я побачив вираз задумливості на його обличчі.

– Вбити, а потім воскресити?.. Я про це навіть не подумав.

– Пане Гао, скажіть, що ви мене жартуєте! – Благав я. Якось зовсім не хотілося визнавати, що я можу стати причиною чиєїсь експериментальної смерті, а потім – такого ж експериментального воскресіння.

– Ні, що ви. Звісно, ​​я жартую. – Пробурмотів, занурений у свої думки, голова цілителів. – Руолан!

– Слухаю, голово. – Повернулася до Архонту дівчина з ім'ям квітки.

– Будь така ласкава, купи Віктору Олександровичу квиток на найближчий рейс першим класом до Києва. І якщо це не на найближчу годину – подбай про апартаменти гостя в нашому готелі.

– Зроблю, голово. – Вклонилася магу дівчина.

– Що ж, пане Дубровський, тут я вас покину. Звичайно ж, буду з нетерпінням чекати звісток про вашу перемогу над цим грецьким покидьком.

– Дякую за все, пане Гао. – Усміхнувся я, потискуючи руку китайцю. Але відчуття того, що я даремно вліз зі своїми пропозиціями щодо заклинання, таки мене гризло. – Гадаю, все буде гаразд.

На цьому Вей Гао залишив свій кабінет та мене з Руолан. Дівчина посміхнулася мені, потім дістала смартфон, присіла на одне із крісел кабінету і сказала:

– Що ж, подивимося, що можуть запропонувати вам наші аеропорти.

– Давайте подивимося. Додому тепер хочеться якнайшвидше. – Замислено відповів я помічниці найкрутішого в світі цілителя.

***

Помічниця Вей Гао знайшла мені квиток на той же самий день. Більше того, ми одразу з маєтку Гао рвонули до аеропорту. Mercedes-Maybach S-Class. І в мене знову стався напад екстазу. А потім 9 годин у небі – і я у столиці. Тільки для того, щоб знову сісти на літак, тепер уже до Харкова.