Читати книгу - "Череп, що шепоче, Джонатан Страуд"

— Щодо мене, — втрутилась я, — то я не збираюсь ні в кого просити ніяких вибачень. Я хочу нарешті поспати як слід!

— Я був надто різкий з тобою, Джордже, — провадив Локвуд. — Не розумів твого неоціненного внеску в нашу роботу. І я певен: у тому, що ти сьогодні накоїв, немає твоєї вини. Це все, мабуть, через дзеркало і через привид Бікерстафа. Твій розум не належав тобі цілком...

Локвуд помовчав. Джордж не відповів нічого.

— Він, напевно, дрімає, — пояснила я. Джордж і справді стояв із заплющеними очима. — Агов! — підштовхнула я його. — Скажи нам ще одну річ! Коли ти поглянув у дзеркало...

— Я зрозумів, про що ти хочеш спитати, — сонно пробурмотів Джордж. — Відповідь проста: нічого. Я не бачив там нічого.

Я насупилась:

— Послухай... Я теж мимоволі зазирнула туди. І воно почало затягати мене з першого-ліпшого погляду! Щоб вирватися звідти, я розбила його! А ти подививсь у дзеркало і сказав Джоплінові...

— «Яка краса»? Це було перше, що спало мені на думку. Те, що Джоплін хотів від мене почути. — Джордж усміхнувся нам. — Я йому збрехав.

Локвуд вирячився на нього:

— Не розумію! Якщо ти поглянув у дзеркало...

— Поглянув! — наполягала я. — Я сама бачила!

— То як тобі вдалося вижити? Всі, хто дивився туди — і Вілберфорс, і Недлс, — врешті померли зі страху!

У відповідь Джордж поволі зняв окуляри. Опустив їх, наче збирався своїм звичаєм протерти об светр, — і засунув палець в оправу. Замість того, щоб ударитись об скло, палець вільно пройшов крізь обідок, і Джордж покрутив ним туди-сюди.

— Коли я бився з Джопліном — ще до того, як ви прийшли, — пояснив він, — у мене з носа злетіли окуляри. Упали на підлогу, вдарились об камінь, і обидва скельця вискочили. Джоплін цього не помітив, а я не сказав йому ні слова, будьте певні. Хай там що робилось у тім дзеркалі — хоч під волинку ті духи танцювали, — я нічогісінько не бачив. Мені до того було байдуже.

— То ти хочеш сказати...

— Саме так, — він обережно сховав до кишені порожню оправу від окулярів. — Зараз я майже сліпий. Нічого не бачу далі власного носа.

30

ТАЄМНИЦІ КАТАКОМБ!

ВИКРИТТЯ ЧОРНОГО РИНКУ АРТЕФАКТІВ! СТРАХІТТЯ, ЯКІ ПРИХОВУВАВ ШАЛЕНЕЦЬ!

Ексклюзивне інтерв’ю з Ентоні Дж. Локвудом.

Уже багато років «Таймс» припускав існування лиховісного чорного ринку небезпечних артефактів, пов’язаних із Проблемою. З цього приводу спливали різноманітні здогади й чутки, проте переконливих доказів не щастило знайти аж дотепер.

Після вчорашніх новин про кілька арештів у Кенсел-Ґрін та Блумсбері ми можемо впевнено повідомити, що співробітники агенції «Локвуд і К°» викрили й знешкодили спілку злодіїв, які діяли в самісінькому серці Лондона. В своєму інтерв’ю вельмишановний Ентоні Локвуд розповідає, як він разом з кількома помічниками з агенції «Фіттес» вступив у бій із небезпечними злочинцями і виявив таємне сховище крадених артефактів у покинутих катакомбах.

Сьогодні ми з паном Локвудом обговоримо всі моторошні подробиці цього неймовірного розслідування — зокрема події в «Щурячому будинку» в Гемпстеді й кошмар, який ховався в залізній домовині. Також ми дізнаємось про докази, що викривають відомого історика пана Альберта Джопліна, причетного якнайменше до одного вбивства. «Він був надто захоплений минулим, — пояснює пан Локвуд. — Він надто довго порпався в темних закутках нашої історії. Врешті нав’язливі ідеї взяли над ним гору й позбавили здорового глузду. Те, що сталося з ним, — корисний урок для всіх нас, з огляду на тривожні часи, за яких ми живемо».

Повна версія інтерв’ю Е. Дж. Локвуда: читайте на стор. 4-5.

«Щурячий будинок», план споруди й фоторепортаж: читайте на стор. 6-7.

Чи можуть кладовища стати безпечними: читайте на стор. 25.

* * *

Через три дні після останніх подій у каплиці ми зібрались у нашій конторі, в підвалі будинку № 35 на Портленд-Роу, об одинадцятій годині ранку. Настрій у нас був чудовий. Ми добре виспались і заслужили загальне визнання. Велика вечірка в агенції «Фіттес» залишалась для газет найпопулярнішою темою, та наші пригоди впевнено наздоганяли її. Ще одним приводом для радощів став чек від ДЕПРІК, підписаний самим інспектором Барнсом, — ми щойно одержали за цим чеком гроші в банку. І до того ж надворі був чудовий літній сонячний ранок.

Локвуд сидів за столом з великим кухлем кави, над яким курився димок, і переглядав пошту. Комір його сорочки був розстебнутий, піджак висів на лицарському обладунку, який місяць тому подарував нам один із наших вдячних замовників. Джордж тим часом озброївся срібною ручкою й записував історію з «пропалим дзеркалом» до нашого журналу спостережень у чорних палітурках, підкріплюючи свої слова підклеєними витинками з газет.

— Це все-таки трохи затьмарить нашу невдачу з Вімблдонськими Примарами, — бурмотів він.

Я гортала свіже число «Таймса».

— Чудове інтерв’ю, Локвуде, — сказала я. — Хоч Кіпсові навряд чи сподобається, що ти назвав його своїм «помічником».

— Та невже? — з удаваною образою спитав Локвуд. — Я ж безкоштовно дав йому найкращу рекламу! Він на моєму місці взагалі не згадав би про мене.

— Про одну річ ти все-таки не згадав, — зауважила я. — Ти розповів про Бікерстафа тільки у зв’язку з його привидом у домовині. І жодного слова про «кістку й скло» і про справжні злочини Джопліна.

— За це подякуй Барнсові, — Локвуд скуштував щойно спечений Джорджем шоколадний коржик. Цього ранку Джордж, щоб спокутувати свою провину, кілька годин провів на кухні, готуючи наші улюблені страви. — Барнс суворо заборонив мені говорити й про дзеркало, й про все, що його стосується. Преса мала зосередитись на чорному ринку артефактів — на Вінкмені й такому іншому. А Джоплін — перетворитись із маніяка на збожеволілого дивака. — Він прожував шматочок коржика. — До речі, я вважаю, що саме диваком він і був.

— «Нав’язливі ідеї взяли над ним гору», — процитувала я інтерв’ю. — Так само, як над Бікерстафом — багато років тому...

— Так, цікавість часом поглинає людей, — погодився Локвуд. — І це трапляється постійно... — Він поглянув на Джорджа, що