Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Присягнись, що ти мій, Поліна Ендрі 📚 - Українською

Читати книгу - "Присягнись, що ти мій, Поліна Ендрі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Присягнись, що ти мій" автора Поліна Ендрі. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 93
Перейти на сторінку:
72

У палаті тихо. Чути лише монотонний писк пристрою поряд з ліжком і слабке шарудіння сторінок — на тумбочці лежав журнал, який залишила Елайна. Я ліниво гортаю його, спершись попереком на ліжко, майже не вникаючи у зміст. Голова ще трохи крутиться від ліків, але думки стають все ясніше. Та і я вже як не як навіть можу стояти на ногах, хоч і самопочуття залишає бажати кращого.

З коридору доноситься шум, що перериває звичний лікарняний спокій. Голос – ні, крик – я впізнаю миттєво.

- Тату!

На обличчі з'являється мимовільна усмішка. Я кладу журнал на ліжко, випрямляюся, і через кілька секунд двері відчиняються. Сара вривається в палату, її щоки почервоніли, а очі виблискують чи то від злості, чи то від хвилювання.

- Тату! — повторює вона, підбігаючи до мене й обережно обіймаючи. - Ти чому нічого не сказав?

— Спокійно, Саро, зі мною все добре, — говорю з посмішкою.

Сара відсувається, оглядає мене з голови до ніг, і її брови хмуряться.

- Все добре? Ти хоч бачив, як виглядаєш?

Я сміюся, хоча кожен рух віддається легким болем.

— Ну, я живий. Це головне, чи не так?

У цей момент у дверях з'являється Елайна. Вона не поспішала увійти, лише спостерігала за нами, її обличчя світилося м'якою усмішкою. Я киваю їй, запрошуючи увійти, і вона, трохи вагаючись, заходить до палати.

Сара обертається і відразу посміхається.

- Елайно! - вигукує вона радісно.

Я помічаю, як Елайна кладе руку на живіт, злегка погладжуючи його, а в її очах миготить секундна розгубленість, ніби вона не чекала такого теплого прийому.

- Привіт, Саро, - відповідає вона трохи збентежено, підходячи ближче.

— Дякую, що доглядала за татом, поки мене не було, — заявила Сара.

— Ти знаєш, він упертий. Складно змусити його послухатись, — з легенькою усмішкою відповідає Елайна.

Я лише пирхаю, закотивши очі.

Сара сміється, а потім знову стає серйозною. Її погляд переміщається між мною і Елайною, наступної миті вона примружується і в її очах миготить дивний швидкоплинний блиск.

– Це означає, що ви знову разом? — із хитрою посмішкою, що погано приховується, питає дочка.

– Ні.

- Так.

Ми з Елайною відповідаємо синхронно, і я розплющивши очі, кидаю на Елайну широкий погляд. Думаю, не варто говорити, що "ні" зірвалося саме з її губ. У палаті зависає тиша. Елайна трохи червоніє, швидко відводячи збентежений погляд, я ж важко зітхаю, похитавши головою.

Сара бігає поглядом між нами, і наступної миті киває, ніби приймаючи якесь рішення.

— Гаразд, я вийду. Ви поговоріть. Але потім обіцяй, що все мені розкажеш, тату.

— Обіцяю, — відповідаю я, і вона виходить з палати.

Двері зачиняються, і між нами повисає незручна тиша. Елайна стоїть нерухомо, злегка кусаючи губу, а я спостерігаю за нею, відчуваючи, як напруга наростає. Я роблю крок ближче, відриваючись від ліжка, від чого стояти стає трохи важче.

— Елайно, — починаю я м'яко, — щодо твого "ні"... Це було так категорично, - і все-таки не можу приховати легкого розчарування в голосі.

Вона піднімає на мене погляд, у якому читається суміш збентеження та болю.

— Я просто... — вона запинається, — я розгубилася.

Її голос звучить тихо, але я бачу, що за цими словами ховається щось більше. Я намагаюся посміхнутися, але виходить лише сумна посмішка.

— Я завдав тобі болю, розумію. Як би я не хотів це змінити, на жаль, це правда. Але я все ж таки сподіваюся на більше, — кажу чесно. - Та і Сара буде безмежно щаслива, повір... Останнім часом вона тільки і щебетала про те, як би було чудово, якщо б ти повернулася. Нам не вистачає тебе... Я страшенно скучив, Елайно.

Елайна різко видихає і переводить погляд убік, немов мої слова її зачепили. Кілька секунд вона мовчить, а тоді все ж таки заговорила, дивлячись кудись у підлогу.

— Блейк, ти не розумієш, як це... знову відчувати, що тебе зраджують. Щоразу, коли я починаю комусь довіряти... мене знову зраджують, - її голос здригнувся, але вона швидко взяла себе в руки. — Марк...

Я обережно кладу руку їй на плече, а потім м'яко обіймаю, притягуючи до себе. Вона не відштовхує, і я відчуваю, як її напружені плечі потроху розслаблюються. Елайна тихенько схлипує, її плечі злегка здригаються і я розумію, що вона плаче.

— Елайно, — обережно починаю я, — я хочу розповісти тобі правду про Марка.

Вона відсторонюється і дивиться на мене насторожено, але мовчить, даючи мені можливість продовжити.

- Весь цей час він маніпулював тобою. Його план був простий: втертися до тебе в довіру, зобразити закоханість, щоб потім непомітно підставити тобі на підпис документи. Папери, в яких ти просила б закрити справу про аварію, де загинув твій батько. Ти розумієш, що це означало б? — питаю я.

Вона повільно хитає головою, її обличчя блідне.

— Це означало б, що ти визнаєш його невинним, як і те, що це був нещасний випадок.

- Навіщо? — шепоче вона.

— Щоб урятувати себе. Він все прорахував.

Я роблю паузу, дозволяючи їй осмислити сказане, перш ніж продовжити:

— Елайно, я не одразу почав його підозрювати. Спочатку я просто дико ревнував, — зізнаюся з кривою усмішкою. — Бачити його поряд з тобою... Це зводило мене з розуму. Я не знав, як мені діяти, як переконати тебе і повернути твою довіру. Зізнаюсь, у якийсь момент я майже змирився з тим, що ти вибрала його. Хай там як, а визнати, що ти і справді покохала іншого, виявилося справжньою каторгою... А я так і буду до скону жаліти про власні помилки, через які тебе втратив. 

Вона трохи піднімає брову, але нічого не каже, дозволяючи мені говорити далі.

— Але я почав копати. Все почалося ще до мого візиту до твого начальника. Я хотів зрозуміти, з ким Марк раніше працював, які у нього були зв'язки. Виявилося, у нього далеко не кришталево чисте минуле.

- І що ти дізнався? — її голос ледве чутний, але я бачу, що вона слухає уважно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 87 88 89 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Присягнись, що ти мій, Поліна Ендрі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Присягнись, що ти мій, Поліна Ендрі"