Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

Ще не вистачало, аби мене ось так побачив Арден ти, що гірше, його мати! Ось хто не впустить шансу позловтішатися, а може, й спробує вигнати мене з роботи. 

А я ж… технічно нічого поганого не робила. Що ж такого у тому, що я намагаюся відкрити свою справу? Але я підозрювала, що якщо леді Мірика дізнається про це, викрутить у зовсім іншому, неприємному світлі. 

До кімнатки на вершечку вежі – вочевидь, у цьому світі це було звичайне місце для слуг – я нарешті впустила оберемок квітів на ліжко. Підготувала вазу, набрала в неї води та засипала трохи цукру, що ще залишався у фартуху, аби квіти трохи довше стояли. 

Спершу виставила їх на підвіконня. Помилувалася, як світло падає на пелюсточки, а тоді рішуче підняла вазу та поставила її на туалетний столик, що приховувало ліжко та балдахін. Не потрібно, аби випадкові люди, що забредуть до моєї кімнати, одразу ж бачили. 

А ще ж там має ховатися артефакт зв’язку… Втім, як би я не оглядала букет, жодного артефакту у ньому не побачила. 

– Та де ж він, на біса? – Я вже майже носом залізла у квіти. Чи могла Ейвор випадково залишити його на порозі? Чи служник, який приніс букет, забув передати? 

Розчаровано я присіла на ліжко, а тоді потяглася у фартух за запискою. Як там писав Лор’єн? 

Папірець розгорнувся, і я втупилася у нього, не розуміючи, що ж сталося. Тоді перевернула його іншим боком, а тоді ще і ще. Втім, результат від цього не змінювався – листочок був повністю пустий, навіть без тіні тексту. 

– Що?.. – тільки й встигла пробурмотіти я, як прямо в долонях папір почав злегка нагріватися, іскрити магією, а в наступну мить на ньому проступили слова: 

Знайшов три приміщення під оренду. Зустрінемося за тиждень, пташко, обереш собі до вподоби. 

То це таки й був артефакт! Сам листочок! Варто мені було дочитати слова, як вони почали поволі розчинятися під дією чарів. Я вихопила з фартуха ручку та піднесла її до знову чистого папірця. 

Чорнило ледь не змазалося по паперу, але я якось вивела всього одне слово: гаразд. Прибрала ручку, готуючись спостерігати, як воно теж зникає у іскрах – як ті листи, що я відправляла через скриньку не так давно. Ось тільки цього не трапилося – слово все чорніло й чорніло на папері. 

І… що я маю робити? 

Я покрутила записку знову, наче намагаючись знайти на папері прихований важіль чи кнопку. Чи, можливо, те, що текст ще лишився, означало, що Лор’єн його ще просто не прочитав?.. 

А може… думка впала в живіт неприємним жмутком, і з кожною миттю я утверджувалася у її правдивості. Може, мені потрібно використати магію, аби відправити послання. 

Ось тільки як? Жодного разу раніше я не робила цього свідомо, якщо й робила взагалі – мої чари (мурахи пробігали шиєю й спиною від однієї думки, що в мене начебто були чари) прокидалися, коли хотіли, і прямо зараз всередині я їх не відчувала взагалі. 

Втім, чорнило на папері було таким яскравим, і я мала відправити послання назад – звістку, що я отримала артефакт, і що наша домовленість в силі. І будинки на оренду! Якщо Лор’єн вже взявся за це так серйозно, тоді без жодних сумнівів – цукерня й справді почне працювати, і то зовсім скоро. 

Ось тільки… щось у цьому всьому не давало мені спокою. Можливо, те, наскільки все було легко. Чому він ось так просто погодився, скуштувавши всього одну цукерку?.. 

Я махнула головою – нічого спокушати удачу. Зараз моє завдання – якось задіяти магію, а розбиратися в мотивах багатія можна й потім. А можливо, там взагалі немає жодного мотиву – просто Лор’єн має стільки грошей, що йому не шкода трохи з них витратити й на якусь служницю з Елморового замку. 

Я стиснула записку обома пальцями й втупилася у неї поглядом. Що, можливо, треба уявити, як текст зникає? Чи візуалізувати, як іскри магії розтікаються по руках і витікають до рук? Чи як у Гаррі Поттері – повністю звільнити голову від зайвих думок? 

Кілька хвилин я намагалася зробити все з цього по черзі, разом, у різних комбінаціях. Втім, результату це не давало, аж поки… 

В одну мить малесенька іскорка ковзнула від мого пальця до папірця, стираючи одну рисочку з літери г. Я напружилася, намагаючись вичавити з себе ще хоча б п’ять іскорок, і тоді сталося щось, чого я зовсім, зовсім не очікувала. 

Навколо мене злетіла магія – ціла її стіна, вихор, що закрутився, як ураган, підіймаючись до стелі. Я задивилася на неї, заворожена – бо вона відрізнялася від тієї, що була в Ардена – гарячої, вогняної, і від крижаних чарів Кіріана Лор’єна. 

Вона була тепла. А ще біла – як нагріте на печі борошно. Злітала маленькими пластівцями вгору і покрила весь папір, а тоді він осяявся білим, і текст зник. 

А ось магія – ні. Вона кружляла й далі, і далі, присипаючи усе довкола білими іскрами, і я відчувала, що вона таки справді йде від мене. Та відчувала я це передусім тому, що вона все витікала, а всередині її лишалося менше, і тіло поступово почала сковувати втома, виснаженість. 

– Досить! – наказала я своїм чарам, і навіть погрозила пальцем – та це нічого не дало. 

Чари кружляли, а очі в мене від цієї круговерті почали самі собою злипатися.