Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Пісня Сюзанни. Темна вежа VI 📚 - Українською

Читати книгу - "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 120
Перейти на сторінку:
подумав, що то частково від помаранчевого відтінку світла вуличних ліхтарів, якими, певно, замінили флуоресцентні його часів. Хоча самі лише ліхтарі навряд чи так перетворили це обличчя.

— Добре! А тепер скажи амінь. Як скажеш, тобі одразу покращає.

— А-а-амінь.

— Славімо Бога! Славімо Іїісуууса!

— Пустіть мене… відпустіть мій палець!..

— Ти приберешся звідси, перестанеш блокувати перехрестя, якщо я відпущу?

— Так!

— Без усяких таких нісенітниць і дурниць, славімо Ісуса?

— Так!

Гарріген нахилився ще ближче до «містера Лінкольна», губи його зупинилися менш як за півдюйма від великого чопа з жовто-помаранчевого воску, що стирчав із вуха «містера Лінкольна». Каллаген дивився на це причаровано, цілковито захоплений дійством, усі інші невирішені питання й не досягнуті цілі на якийсь час він забув. Священик уже схилявся до думки, що, якби Ісус мав у своїй команді Ерла Гаррігена, скоріш за все, на хресті довелося б опинитися Пілату.

— Мій друже, скоро почнуть падати бомби, Божі бомби. І ти мусиш вибрати, чи хочеш бути серед тих, хвалімо Ісуса, хто кидатиме з неба ті бомби, чи залишитися внизу серед мешканців селищ, котрих розриватиме на шматки. Я так розумію, зараз не той час і місце, щоб тобі зробити свій вибір і приєднатись до Ісуса, але ж ви гарненько про це подумаєте, правда, сер?

Напевне «містер Лінкольн» трохи запізнився з відповіддю, бо преподобний Гарріген зробив ще щось з завернутою за спину рукою цього достойника. Той видав новий пронизливий, відчайдушний вереск.

— Я питався тебе: чи гарненько ти про це подумаєш?

— Так! Так! Так!

— Тоді сідай до своєї машини та їдь геть, і Бог благословить тебе і вбереже.

Гарріген відпустив «містера Лінкольна». Той позадкував від нього з вибалушеними очима і заліз до машини. За мить він уже їхав Другою авеню, і то швидко.

Гарріген повернувся до Каллагена й промовив:

— Католики попадуть до пекла, отче Дон. Ідолопоклонники, кожен з них без винятку, вони поклоняються культу Марії. А Папа! Краще мені навіть не починати про нього! А втім, знав я кілька непоганих хлопців католиків, і ти, я не маю в цьому сумнівів, належатимеш до них. Може, мені вдасться вимолити, щоб ти перемінив свою віру. Та й без того я здатен молитвами провести тебе крізь полум’я. — Він озирнувся на тротуар навпроти будівлі, котру тепер, схоже, називали «Хаммаршольд-Плаза». — Бачу я, моя паства розбрелася.

— Перепрошую за це, — сказав Каллаген.

Гарріген знизав плечима.

— Та що там, люди не дуже приходять до Ісуса влітку, — промовив він по-діловому. — Вони лише трохи задивляться на мою вітрину, а потім повертаються до своєї гріховності. От зима — то час для серйозного хрестового походу… Треба лише напнути якусь халабуду, де холодного вечора зможеш нагодувати їх гарячим супом і гарячою проповіддю. — Він поглянув на Каллаганові ступні. — Здається, ти загубив одну сандалію, мій друже-папіст.

Знову пролунав автомобільний сигнал, їх об’їхало якесь чудернацьке таксі — Каллагенові ця машина здалася якоюсь оновленою версією старого мікроавтобуса «фольксваген» — та ще й пасажир звідти щось їм прокричав. Навряд чи привітання з днем народження.

— Отже, якщо ми не заберемося з-посеред вулиці, самої віри може не стачити, аби вберегти нас.

ЧОТИРИ

— З ним все гаразд, — сказав Джейк, опускаючи Юка на тротуар. — Мене перемкнуло, правда? Я вибачаюсь.

— Цілком зрозуміло, — заспокоїв його преподобний Гарріген. — Який цікавий собака! Я ніколи в житті не бачив чогось схожого на нього, слава Ісусові! — І він нахилився до Юка.

— Це мішана порода, — напружився Джейк. — Він не любить незнайомих.

Юк продемонстрував, як він їх не любить, як не довіряє незнайомцям, витягнувши голову назустріч руці Гаррігена й притиснувши вуха, щоб його зручніше було гладити. А ще й вишкірився до проповідника, ніби вони з ним були старі добрі друзі. Тим часом Каллаген роззирався навкруги. Це був Нью-Йорк, а в Нью-Йорку люди мають звичку займатися власними справами і не лізти до чужих, проте Джейка все ж таки бачили зі зброєю. Каллаген не міг знати, скільки людей його бачили, але знав, що й одного буде достатньо, якщо той заявить, можливо, й тому ж офіцерові Бензику, котрого згадував Гарріген, і тим самим створить їм неприємності тоді, коли вони їх найменше потребують.

Він подивився на Юка і подумав: «Зроби мені ласку, не промовляй нічого, гаразд? Джейку, може, вдасться видати тебе за якийсь новий гібрид коргі або бордер-коллі.[117] Але щойно ти почнеш балакати, все полетить коту під хвіст. Тож зроби мені ласку, помовч».

— Гарний хлопчик, — сказав Гарріген і після того, як Джейків друг якимсь чудом не відповів йому «Юк», випростався. — Я дещо маю для вас, отче Дон. Заждіть хвильку.

— Сер, нам справді треба…

— І для тебе, синку, в мене є дещо — хвалімо Ісуса, дорогого Господа нашого! Але спершу… це не займе й кількох секунд…

Гарріген побіг відчинити бокові дверцята свого незаконно припаркованого старого «доджа», зазирнув до фургона і почав ритися там.

Каллаген якийсь час чекав, але відчуття спливаючих секунд швидко стало нестерпним.

— Сер, вибачте нам, але…

— Осьо вони! — вигукнув Гарріген і позадкував від фургона, тримаючи на двох вставлених у задники пальцях правої руки пару поношених коричневих мокасинів. — Якщо в тебе розмір менший від дванадцятого, ми можемо наштовхати газет. Якщо більший, гадаю, тоді ти просто невезучий.

— Дванадцятий якраз мій, — відповів Каллаген, не забувши подякувати і заразом похвалити Бога. Найкомфортнішим для нього було взуття одинадцятого з половиною розміру, але ця пара теж годилася якнайкраще, тож він зі щирою вдячністю взув мокасини. — А тепер ми…

Гарріген обернувся до хлопця й сказав:

— Жінка, яку ви шукаєте, сіла в таксі прямо там, де в нас відбувався скандальчик, і було це більш як півгодини тому. — Він утішив себе усмішкою, дивлячись, як швидко міняється вираз обличчя у Джейка — спершу ошелешення, потім радість. — Вона сказала, що розпоряджається інша, що ви мусите знати, хто така інша і куди ця інша її веде.

— Авжеж, у Діксі-Піґ, — вигукнув Джейк. — На розі Лекс і Шістдесят першої. Отче, ми ще встигнемо її перехопити, але тільки якщо рушимо зараз же. Вона…

— Ні, — перебив Гарріген. — Жінка, котра говорила до мене, — вона говорила всередині моєї голови, і ясно, як дзвіночок, слава Ісусові, сказала, що ви мусите спершу зайти до готелю.

— Якого готелю? — спитав Каллаген.

Гарріген махнув рукою вздовж Сорок шостої вулиці в бік «Плаза-Парк-Хаятту».

— Отого, що неподалік… вона звідти сюди й була підійшла.

— Дякуємо тобі, — сказав Каллаген. — А вона не казала, чому ми мусимо туди піти?

— Ні, — промовив безтурботно Гарріген. — Гадаю, якраз у той

1 ... 87 88 89 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"