Читати книгу - "Білі зуби"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Айрі не надала цьому всьому значення і з’явилася в перукарню рівно о третій тридцять, сповнена рішучості змінитися, посперечатися з генами; шаль ховала сорочине гніздо з волосся, права рука була акуратно покладена на живіт.
— Ти шось тута хотіла, мала?
Пряме волосся. Пряме-прямісіньке, довге, чорне, блискуче, живе, легке, рухливе, приємне на дотик волосся, в яке можна просунути пальці і яке розвівав би вітер. І гривку.
— Третя тридцять, — це, на жаль, було все, що Айрі змогла вербалізувати. — До Андреа.
— Андреа у сусідів, — відповіла жінка, витягуючи жуйку з рота і киваючи в бік «Ясної погоди». Розважається з почилим у мирі. Ти давай сідай і не діставай мене. Я ж не знаю, скільки вона ше там буде.
Айрі розгублено стояла посеред кімнати, стиснувши зуби. Жінка раптом пом’якшала, проковтнула свою гумку й оглянула Айрі з голови до ніг; вона навіть відчула співчуття до дівчини, коли зауважила її шкіру кольору какао і світлі очі.
— Джекі.
— Айрі.
— Бліденька, прошу пана! Веснянки і таке інше. Ти мексиканка?
— Ні.
— Арабка?
— Напів’ямайка-напіванглійка.
— Напівкровка, — терпляче виправила Джекі. Біла мама?
— Тато.
Джекі зморщила носа:
— А так воно завжди інако. Наскільки воно кучеряве? Ану дай-но я гляну, — вона простягнула руку по Айрину шаль. Айрі перелякалася, що її секрет побачить багато людей, схопилася за шаль раніше.
Джекі прицмокнула:
— А як, ти думаєш, ми маєм шось з цим робить, як ми навіть того не виділи?
Айрі підняла плечі. Джекі здивовано похитала головою.
— Ти тут перший раз?
— Зовсім уперше.
— Так шо ти хочеш робити?
— Пряме, — сказала Айрі твердо, думаючи про Нікі Тайлер. — Пряме і темно-червоне.
— Оце так! Давно мила голову?
— Вчора, — сказала Айрі, ображена таким запитанням.
Джекі постукала себе по голові.
— Нашо було мити? Хочеш пряме — не треба мити! Тобі коли-небудь мазали голову аміаком? Це так, якби чорти танцювали в тебе на скальпі. Ти шо — здуріла? Ото не мий голову два тижні і тоді приходь.
Але в Айрі не було двох тижнів. Вона все спланувала; вона зібралася зайти до Міллата вже сьогодні ввечері зі своєю новою шевелюрою, зав’язаною вузлом, і вона спланувала, як зніме окуляри і розтрусить своє волосся, і він скаже: «Ооо, міс Джонс, я б ніколи не подумав… ооо, міс Джонс, ви…»
— Мені треба це сьогодні. Моя сестра сьогодні виходить заміж.
— Ну, раз так, коли повернеться Андреа, вона випалить усе лайно з твого волосся, але дивись, шоб ти звідси не вийшла лисою, як коліно. Але то вже буде твоя проблема. Отут-о, — сказала вона, пожбурюючи Айрі купу журналів. — Отам-о, — додала вона, вказуючи на крісло.
«Пі Кей’з» була поділена на дві половини — чоловічу і жіночу. У чоловічому залі, коли безжальний Рагга став заїждженим стереотипом підліткової моди, молоденькі перукарі, чародії електричних машинок, вистригали на потилиці таких же молоденьких клієнтів стильні слова. АДІДАС. БАДМУТА. МАРТІН. Чоловічий зал був повен сміху, гамору, гри; звідти йшла така легкість, якої не знайдеш у жодному чоловічому салоні, де стрижка коштує більше шести пенсів чи триває більше п’ятнадцяти хвилин. Тут відбувався досить простий обмін, і це приносило радість: коло твого вуха дзижчить бритва, тепла рука, не вдаючись до особливої ніжності, дере гребінцем твою гриву, а перед тобою висить дзеркало, щоб насолоджуватися змінами. Ти приходив сюди з проблемною шевелюрою, нерівною і грубою, схованою під бейсбольною кепкою, а за кілька хвилин ішов звідси новою людиною, пахнув кокосовою олійкою і був обпатраний так чітко і ясно, як справжній пацан.
На відміну від цього, жіночий зал був похмурий, як кладовище. Тут пристрасне бажання прямоти і рухливості щодня боролося із впертим характером африканського волосся; тут аміак, розпечені гребінці, булавки і просто вогонь були засобами військових дій і робили свої страшні справи, щоб скорити кожен завій.
— Воно пряме? — тільки й чулося з-під рушників, щойно голови, пульсуючи від болю, з’являлися із сушилок. — Воно пряме, Деніз? Скажи мені, воно пряме, Джекі?
На що Джекі чи Деніз, не визнаючи жодних зобов’язань білих перукарок, жодного вам чаю чи поцілунків у зад, лестощів чи просто підтримування розмови (бо це ж не були клієнти, з ким вони працювали, — це були забиті відчаєм пацієнти), гмикали і витирали руки об блювотно-зелений фартух:
— Прямішого вже не буде!
А зараз навпроти Айрі сиділи чотири жінки, вони кусали губи, втупившись у довге брудне дзеркало і чекаючи, поки їхнє пряміше єство не проявиться. Поки Айрі нервово гортала журнал «Волосся афроамериканців», чотири жінки корчились від болю. Час від часу одна казала іншій:
— Скільки вже?
На це інша гордо відповідала:
— П’ятнадцять хвилин. А у вас?
— Двадцять дві. Це лайно у мене на голові вже двадцять дві хвилини. Краще б воно було прямим.
Це було наче змагання з агонії. Так багаті леді в розкішних ресторанах замовляють порції салату, одну меншу від іншої.
Врешті розносився вереск або «Все! Чорт, я не можу зняти його!», і одна з голів мчала до рукомийника, де вода текла надто повільно (не можна швидко вимивати аміак з голови), і починалося
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білі зуби», після закриття браузера.