Читати книгу - "Чужа гра"

— Бацили. Отже, Петька.

— Що будемо робити?

— Прокурор виписав постанову на затримання Бацили. Головне — ізолювати його від Кірцуна, пересадити бригадирів та ланкових. Завтра на прес-конференції ти маєш кинути кілька каменів у город «гремлінів».

— Що з Циганом? Невже німецька поліція неспроможна знайти його? З ним двоє носатих виродків — найкращі прикмети!

Петро розвів руками.

Приїхали подруги, щоб підтримати Ірину, але самі були перелякані. Не вигадали нічого кращого, як сісти випити. Увечері до них приєднався Максимів з Османом. Так усі й залишилися ночувати.

Пізно вночі, коли по хаті розливалися могутнє хропіння чоловіків, почувся телефонний дзвінок. Ірина взяла трубку. Князь:

—… Наталочку викрали. Батьки звернулися в поліцію.

Зіскочила на ноги, обм’якла, сіла і безсило заплакала.

— Будемо діяти за сценарієм Максиміва, — вирішив Ігор.

Їм вдалося викрасти Наталочку після місяця стеження. Зателефонував Кірцун і наказав Валентину дати трубку комусь із Астаф’євих. Взяв Мишко:

— Йобты! Сегодня надо украсть ребенка. Сделаете, нахуй, получите по двадцать штук! Берите инициативу в свои руки, если Киря не способен.

— Ладно, старий! Задєлаєм. Сразу мочити??

— Йобты, ребенок должен остаться живым!

— Та ну її на хер, буду з ґавном няньчитися!

— Будешь, нахуй! За бабки — будешь!

— Яволь, майне командіре! — бовкнув.

— Валік, — звернувся до товариша. — Сьодня нада малу видьоргувати. Пєтька сказав, шо ти — більше не камандір.

— Вперед, — погодився, — крадите.

— Валік, та ми нє хатім слушать того козла. Только сидимо на голяках, без бабак, а він пообіщав по двадцять штук!

— Чë от меня надо? — втомлено запитав.

— Ти, карочє, знаєш, шо нада дєлать. Ми ж усьо рішили. Просто замість завтра заделаєм сьодня!

Приїхавши місяць тому до Німеччини, вони винайняли невеличку віллу під Лейпцигом, придбали машини. Спочатку Кіркуєв намагався тримати братів у руках, вимагаючи елементарної дисципліни, але потім збагнув, що то марна справа.

Мешкати з ними під одним дахом — каторга. Коло їхніх інтересів обмежувалося пиятикою, наркотиками і повіями. Щовечора обкрадали машини та приміські магазини. Приносили мобілки, ящики цигарок, горілку та пиво, продукти, телевізори та відео. У неділю збували це на російському ринку, на виручені гроші купували героїн. Придбали два автомати і три пістолети. Пробували рекетирувати українців, які тут працювали. Але їх давно оббирали кавказькі бандити. Вступати з ними в конфлікт не ризикнули.

Увесь цей час стежили за батьками Анджея та дружиною Князя, але їх охороняли люди Кулі, і викрасти дітей було неможливо. Вивчили розташування кімнат у будинку, режим, за яким живуть сім’ї. Схеми зміни охорони. Валентин щодня відкладав «акцію».

Останній тиждень Кірцун вимагав викрасти дитину, бо дізнався, що Ірина отримала акції «Руської» і на зборах акціонерів хоче змінити керівництво. А ще треба видерти у неї блокуючий пакет акцій «Оілхоуму». Петько хотів диктувати умови.

… Розрахунок виявився точним, і тієї ночі дитина опинилася у викрадачів — заплакана, перелякана. Мишко кричав на неї, Сашко бив, щоб не плакала, поки поверталися. Валентин наказав не знущатися над дитиною, на що близнюки відповіли, що він тепер — «не камандір».

— Саме безопасне, — стверджував Мишко, — ета када свідєтіль дає показанія на тому світі.

— Який свідок?! — нервував Валентин. — Дитина не вміє говорити!

— Вот і будеш няньчитися з цим ґавном, — реготав Сашко. — У тебе постоянно нове пополнєніє — то батяня припринджений, весь в тризубах, сестрички непонятні; тепер будеш ще возитися з сучкою Ірки, яка на нас написала заяви! Да її треба задушити і закопати!

— Я решаю, что делать! — гаркнув Валентин. — Звоните Петьке!

Мишко зателефонував до Кірцуна і повідомив радісну новину. Той сказав, що вони чесно заробили гроші. Наказав дати трубку Валентинові.

— Йобты, — сказав Кірцун, — чë-то ты в последнее время стал мягкотелым. Вчера арестовали Бациллу, нахуй. Нас приперли к стенке.

— Бацилла не заговорит?

— Он себе не враг.

— Так что, я опять «камандір»?

— Йобты, старый, конечно.

— Так скажи это моим дружкам, а то ребенка прибьют!

«Гремлін» підтвердив повноваження Валентина і після цього у хаті запанував спокій. Кіря присів біля маляти, приніс іграшки, дав попити, забалакав її, і Наталочка мирно заснула. Зазирнув до кімнати братів. Ті витягнули баяни[25], відважували на дозу героїн і готувалися вмазатись. Валентин вирішив, що коли-небудь їх повбиває. Увімкнув телевізор, ліг на канапу і задрімав.

Невдовзі — дзвінок:

— Придурку! Говорить Князь. Угадай, звідки я знаю твій номер? Коли сказав сестричці Оленці, що почну відрізати пальчики Надійці, з переляку втратила мову… а номер телефону записала на папірчику. Поки що вони цілі і здорові. Єдине, у них — нервова діарея. Ось так і сидять з повними колготками…

У Валентина холод пройшов по хребту.

— Що я повинен зробити?

— Повернути Наталочку, а для Кірцуна продовжувати гру, начебто дитина у тебе. Ферштейн зі?

— Я! Тобто, так. Але тут — Астаф’єви, вони били маленьку, я заступився!

— Повернеш дитину і скажеш, що ти — наш чоловік. Накажу охороні тебе не чіпати.

—… Які гарантії, що з сестрами нічого не станеться?

— Моє слово. Навіть більше — я гарантую недоторканість тобі.

— Що зі мною буде потім?

— Розберемося окремо. За годину маємо знати, що Наталочка