Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Всі барви неба, Хелена Власенко 📚 - Українською

Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Всі барви неба" автора Хелена Власенко. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 101
Перейти на сторінку:

 Адреналін зашкалював. Ліна заворожено дивилася як чашка наповнюється і тільки що не потирала долоні, як герой-злодій:

-          Це тобі за Семена, придурку, - прошепотіла злорадно, але недаром в народі кажуть «не рий яму комусь – сам в неї впадеш...»

 Коли кава-помста була готова, прибігла Марія і, ще раз подякувавши, забрала її і поспішила до себе. Ліна, задоволена собою та з єхидною посмішкою попрямувала до себе в кабінет. Налаштуватися на робочий лад виявилось важкувато, але Ліна на скільки могла втихомирила внутрішню схвильованість і взялася розгрібати електронну пошту.

 За кілька хвилин до зборів Вадим вийшов у приймальню зі свого кабінету і на хвилину зупинився біля столу Марії:

-          Замов моїй сестрі квіти з подякою, що готується зробити мене дядьком, - м’яко посміхнувся своїм словам.

-          О, як чудово. Вітаю вас з такою гарною новиною, - радо заговорила асистентка. – Зараз же зателефоную в квіткову крамницю.

-          Дякую.

 Він уже зібрався іти, але, наче згадав про щось, знову зупинився:

-          І ще. В нас закупили нову каву? Сьогоднішня була незвично гірка, - між іншим поцікавився Вадим.

-          Ой, я дуже перепрошую, - стрепенулася Марія. – Наша кавомашина зламалась і я зробила напій в іншому місці. Можливо справа в цьому, але я вже викликала майстра.

 Вадим вже розвернувся, щоб піти своєю дорогою, але подальші слова-роздуми Марії його зупинили:

-          Хоча це дивно. У відділі маркетингу повинна бути така ж кава, - заговорила вона, швидше до себе.

-          То ви там її робили? – перепитав чоловік.

-          Якщо чесно, мені треба було відлучитись, але одна з дівчат чемно погодилась допомогти, - сказала асистентка з винуватим виглядом.

-          Як її ім’я? – різкувато спитав Вадим.

-          Ліна, - захвилювалася Марія, бачачи, що шеф не в захваті від цієї ситуації.

 «Знову та козочка щось намішала. Треба бути напоготові. Хоча, можливо, це сама кава така» - подумав Вадим, але вголос сказав:

-          Зрозуміло. Більше не підпускайте її до моїх напоїв, - скупо посміхнувся, помітивши стурбованість Марії.

-          Добре, Вадим Олександрович.

 Чоловік врешті пішов до ліфта дорогою знімаючи піджак, бо в приміщенні раптом стало жарко.

 

-          Ліна, тобі зарплата вже поступила на картку? Обіцяли на сьогодні. Я тільки й заглядаю в телефон, а повідомлення нема і нема, - бідкалася Оля.

 Ліна , відірвавшись від монітора, розсіяним поглядом кинула довкола себе в пошуку свого телефона, але його ніде не було. «Блін, - зітхнула подумки, - напевно залишила в кімнаті відпочинку, коли зранку там була».

-          Я десь телефон «посіяла». Піду на пошуки, - сказала Ліна, підводячись зі свого крісла.

-          Тоді заразом може і в бухгалтерію загляни. Розпитай їх, що не так із зарплатою, - жалісно глянула на неї Оля.

-          Звісно. Чого ні. Заразом скажу їм, що ти віддаєш мені свою зп, - подразнила колегу Ліна, на що та тільки досадно скривила обличчя.

 Телефон дійсно знайшовся біля кавомашини, як вона його залишила-забула. Ліна взяла його до рук і дорогою до виходу вирішила глянути чи нема таки повідомлення про зарплатню. Не було. Проте було інше – від нього. Серце важко забилося. Ліна зупинилась в коридорі і відкрила повідомлення та, прочитавши, зімліла: «Ховайся. І ховайся добре, бо коли я тебе знайду, то зроблю так, щоб цей стояк не був даремним».

 Дівчина відчула тремтіння в ногах, а вона ще й сьогодні якогось біса вибрала зранку взуття на високих підборах. Ліна не могла відірвати погляду від цього sms, але раптом боковим зором помітила темну постать в іншому кінці коридору. Вона повільно-тривожно підвела погляд і побачила Вадима, який просто стояв і пильно дивився на неї спокійно-розважливим, холодним поглядом. Побачивши її схвильовану постать, він розтягнув губи в лінивій посмішці, яка видалася дівчині найнебезпечнішим, що вона коли-небудь бачила.

 «Догралася! - волав внутрішній голос. – Тікай, дура. Тікай!»

 Ліна, довго не думаючи, зірвалась і побігла в бік сходової клітки. Цей вихід виявився найближчим до неї, тож вибору особливо не було.

 Дівчина збігла кілька поверхів і відчуваючи, що з такими черевиками далеко не втече, вирішила звернути в прохід, що вів до дверей в коридор на котромусь з поверхів. Серце билося в районі горла. Краєм свідомості Ліна відмітила, що не чула за собою погоні, але можливо це шум у вухах заважав. Дівчина вихопилася за ручку дверей і потягнула на себе. Дідько, зачинено.

-          Прокляття, - відчайдушно застогнала вона, не покидаючи спроб і сподівання таки відчинити ті двері, але все намарно.

 Часу на роздуми не було – потрібно пробувати на іншому поверсі. Дівчина різко розвернулась, але не змогла і кроку ступити – налетіла на тверде, непохитне тіло.

-          Бачиш, навіть доля хоче твого покарання, - почула над головою небезпечно-тихий, оксамитовий голос.

 Ліна відступила на крок і вперлася в двері. Вона відчайдушно роздивлялася в різні боки в пошуку хоч якоїсь можливості до відступу, до втечі та варіантів не було.

-          Відпусти мене, - спробувала попросити його. – Це був просто жарт.

-          І я оцінив, але відповісти за нього таки доведеться.

 Ліна хотіла ще щось сказати і підняла голову та глянула йому в очі. Слова застрягли в горлі. Його гіпнотичний, загрозливий, непохитний погляд хижака паралізував. Ліна зрозуміла, що шансів в неї нема. Він зробить з нею все, що йому заманеться. До свого глибокого сорому і досади тіло відреагувало зовсім непідходящим способом. Її пройняло гострим, різким, болісним, неконтрольованим потоком похоті. Поряд з цим Ліна відчула злість на себе і хапаючись за неї та вириваючи з затуманеного розуму крихти здорового глузду, спробувала взяти себе в руки. Свідомість, мов рятівний круг, підкинула спогад про схожу ситуацію, в яку вона з ним вже втрапляла тоді в ліфті.

1 ... 87 88 89 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всі барви неба, Хелена Власенко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Всі барви неба, Хелена Власенко"