Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

Так, кожен випускник вважав своїм обов'язком відвідати іншу вертикаль світів, чомусь зв'язки уявлялися в вертикальному виконанні, хоча і дитині відомо, що неможливо прокласти координати, не маючи орієнтирів, а їх між світами якраз і немає.

Одного такого відвідування, як правило, молодим магам вистачало на все життя. Завжди відчуваєш себе ніяково, гуляючи по чужому місту, коли грошей в кишені лише на зворотну дорогу, і навіть на маленький пиріжок не вистачить. Рідко хто з них ризикував ходити по далеких світах, не маючи можливості вдаватися до магії. Саме таких сміливців потім активно виловлював МЗСП і привертав до себе на службу.

— Маестро, не хочете нам нічого розповісти?

— Чи бачите, шановний лейсере, один не менш шановний дракон дуже ввічливо просив мене не говорити про побачене. Я не міг йому відмовити в такому наполегливому проханні.

— Маестро, це пахне зрадою.

— Ну, що ви, лейсере, я жодним чином не порушую свої зобов'язання перед Магістратом. Як консультант по драконам, я наполегливо раджу не лізти в цю справу. Повірте, є речі, які потрібно залишити їх господарям.

— Дивуюся вам, Хірано. Ви так швидко перефарбовуєтеся з чорного в білий і навпаки, що я навіть не знаю, як до вас ставитися.

— Як до сірого, шановний лейсере, — іронічно посміхнувся Хірано.

— І що за претензію розглядатимуть ящірки, ви теж залишите в секреті?

— В жодному разі, тут секрету немає. Я запропонував Риль стати моєю ученицею.

— Вона погодилася? — жваво поцікавився Корін.

— Поки що ні, — зітхнув Хірано, — але я сподіваюся на це. Дівчинці потрібно вчитися, і тільки хтось із наших зможе стати її наставником.

— Як вона? — уточнив Ріглі, кидаючи погляд на сходи, що ведуть на другий поверх.

— Погано, — Корін теж зітхнув. Положення старшого брата однієї магічки останнім часом обходилося йому все дорожче і дорожче, — нагодувати її ми так і не змогли, навіть зайвого слова не витягнули. Ох, трапся мені ця луската тварюка, я б йому всі лусочки пообривав.

— Ніяк в драконоборця вирішив податися? — штовхнув його ліктем Ханар, — нічого, нічого, звикай до нових родичів.

— Ні, — похитав головою Корін, — я до їх нахабства і зарозумілості ніколи не звикну. Піду геть до Хірано, нехай він мене навчить, як найкраще цим ящіркам голови скручувати.

— Боюся, юначе, це нам голову скрутять, якщо після повернення дракон виявить свого асхалута напівмертвим від голоду. Стік, ви ж цілитель, придумайте що-небудь.

— Приспати? Або краще паралізувати і нагодувати насильно?

— А може, вмовити?

— Пробували, — махнув рукою Хірано, — дівчинка вбила собі в голову, що дракон зненавидів її за зраду і відправив геть з очей. Тому і щитами закрився, щоб вона з ним не могла зв'язатися.

— Але щось робити треба, — Тарк побарабанив пальцями по столу, дріб вийшла невеселою, навіть песимістичною, — і так дівчинка — шкіра та кістки, зовсім ці ящірки її заморили.

Зверху пролунав поспішний перестук кроків. «Ласті!» — пронизливий крик сколихнув мирний простір таверни, вбиваючи пануючий там спокій. Чоловіки разом схопилися. Риль з блідим, майже білим обличчям, виступила з напівтемряви коридору, без сил опускаючись на верхню сходинку сходів. Ледве чутний шепіт в тиші передчуттям лиха уповз в серця тих, хто стояв знизу.

— Він помирає!

Самотня фігура застигла на краю озера. Кришталево чиста вода практично без спотворень відтворювала силует чорнявого чоловіка, що стоїть на березі. Довгий плащ недбало розстебнутий, немов холод полонини не має над ним влади, волосся перекинуте через плече, руки складені на грудях. На жаль, вода відбивала лише образ, і не в силах була передати смуток, застиглий в нелюдських очах.

— Все переживаєш? — підійшов Кестірон, поклав руку на плече брата.

— Ніяк не можу позбутися відчуття, що я щось зробив не так, — Ластіран загорнув плащ, відвернувся від озера, окинув поглядом долину. Зараз вона була незвично багатолюдна. Йшли останні приготування перед початком операції.

— Не передумав? — Заран приєднався до братів.

— Ні, — хитнув головою Ласті, — Риль зараз в безпеці, і це найголовніше.

Асхалут невдоволено насупився, пробурмотів:

— Без неї ти занадто вразливий.

— Риль — моє серце, а не щит. Я не можу допустити, щоб з нею щось трапилося. У будь-якому випадку, хтось повинен піти один.

Заран тільки рукою махнув — безнадійний. Він уже витратив всі аргументи, намагаючись довести, що без підтримки дівчини їм доведеться туго, і в першу чергу одному впертому закоханому дракону.

— Тоді не переживай так. Вона тебе любить, і зараз в надійному місці разом зі своїми. Все буде добре, — Кесті посміхнувся, але посмішка вийшла сумною, та й вираз очей дракона залишився невеселим.

— Добре-то, добре. Але чому в мене таке відчуття, що Риль занадто близько до серця прийняла те, що трапилося в башті.

— Зараз це вже не важливо. Жінки завжди надають великого значення подібним дрібницям. При зустрічі поговоріть, і ти їй все поясниш. Нам вже час. Невчасно ти, звичайно, зустрів свої крила, але серцю не накажеш. І я радий за тебе, братику.

Дракони обнялися. Обидва розуміли, що летіти їм далі по межі життя, і тим цінніше ці останні мирні хвилини. Всі троє піднялися вгору до руїн.

— Брати, — голос Фестіграна легко рознісся над долиною, — сьогодні нам прийшла пора довести, що не дарма наш народ дав нам крила, подарував небо і тепло рідних Гнізд. Нехай це всього лише розвідка, але від неї залежить дуже багато чого. Ми не маємо права повернутися з порожніми крилами. Хай не залишить нас небо.

Шість драконів, три людини і два грейфа одночасно підняли вгору розкриті долоні, просячи благословення у своєї покровительки. Немов у відповідь, промінь сонця пробився крізь щільне хмарне покривало, висвітлюючи застиглі фігури.

Фестігран дав сигнал до початку. Чорний дракон ступив вперед, розриваючи пелену простору. На його спині звично сидів Дрига, ще два дракона замкнули побудову ланки. Сьогодні старший брат був головним, очолюючи розвідувальну операцію. Ззаду вишикувалася ланка прикриття. Колишній суперник Ласті по гонці, чорно-блакитний дракон очолював другу трійку. І тільки спина одного дракона була не прикрита захистом кровного брата.

— Тримати лад, відстань між крилами — півпомаху, щити на повну потужність.

Остання команда віддана. Попереду вже чорніє щілина порталу, стаючи все ширше і ширше. Повітряні вихори закручуються по її кордонах, а з глибини чужого простору пахне морем,