Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

«А що, як Дамблдор хотів, щоб ми розгадали цей символ і встигли здобути чарівну паличку?» «А що, як розгадати значення символу - означає стати «гідним» здобуття реліквії?» «Гаррі, а якщо це справді бузинова паличка, то як ми тепер в біса знищимо Відомо-Кого?»

Гаррі не знав, що відповідати. Інколи він питав себе, чи не було відвертим божевіллям те, що він навіть не спробував завадити Волдемортові проникнути в гробницю. Він навіть самому собі не міг пояснити, чого вирішив цього не робити. Відтворював свої аргументи, що призвели до такого рішення - і вони здавалися йому доволі слабкими.

Найдивніше, що Герміонина підтримка бентежила його ще більше, ніж Ронові сумніви. Змушена визнати, що бузинова паличка реальна, Герміона відстоювала думку, що це предмет лихий, а спосіб, яким нею заволодів Волдеморт, викликав лише огиду, і навіть думати про таке було не припустимо.

- Гаррі, ти б ніколи так не зробив, - повторювала вона знову й знову. - Ти б ніколи не вдерся в Дамблдорову могилу.

Однак мертвий Дамблдор значно менше лякав Гаррі, ніж те, що він міг хибно витлумачити справжні наміри живого Дамблдора. Він відчував, що й досі бреде навпомацки в темряві. Він обрав свою стежку, проте постійно озирався, вагаючись, чи правильно зрозумів знаки, чи не треба було піти в іншому напрямку. Час від часу злість на Дамблдора знову накочувала на нього, нестримна, мов хвилі, що розбивались об кручу, на якій стояв котедж; злість, що Дамблдор перед смертю нічого не пояснив.

- Але чи справді він мертвий? - сказав Рон через три дні після прибуття в котедж. Гаррі дивився в далину над муром, що відділяв садок від краю кручі, коли його знайшли там Рон і Герміона. Він волів, щоб вони не приходили, бо не мав охоти втручатися в їхню суперечку.

- Так, Роне, мертвий! Будь ласка, не починай знову!

- Герміоно, а ти візьми факти, - не погоджувався Рон, говорячи через голову Гаррі, що й далі дивився на виднокрай. - Срібна лань. Меч. Око, яке побачив у дзеркальці Гаррі.

- Гаррі припускає, що око могло йому й привидітися! Правда, Гаррі?

- Могло, - відповів Гаррі, не дивлячись на неї.

- Але ж ти не думаєш, що воно привиділося? - не вгавав Рон.

- Ні, не думаю, - погодився Гаррі.

- От бачиш! - наполіг Рон, не даючи Герміоні розтулити рота. - Якщо це був не Дамблдор, то поясни, Герміоно, як Добі довідався, що ми були в підвалі?

- Не знаю... але як ти поясниш, що Дамблдор послав його до нас, хоч сам лежав у гробниці в Гоґвортсі?

- Не знаю, може, то був його привид!

- Дамблдор не повертався б назад як привид, - заперечив Гаррі. Він мало в чому був упевнений, коли це стосувалося Дамблдора, але принаймні в цьому не сумнівався. - Він пішов би далі.

- Як це «пішов би далі»? - не зрозумів Рон, та Гаррі не встиг нічого пояснити, бо ззаду пролунало:

- ’Аггі?

З котеджу вийшла Флер, її довге сріблясте волосся розвівав вітерець.

- ’Аггі, з тобою хотше поговогити Ґгіпгук. Він у найменшій спальні, каже, що не хотше, щоб вас хтось підслухав.

Було видно, що Флер невдоволена, що ґоблін послав її з цим дорученням, тож вона роздратовано пішла кудись за будинок.

Ґрипхук, як і казала Флер, чекав їх у найменшій з трьох спалень котеджу, в якій тепер ночували Герміона й Луна. Він опустив червоні бавовняні штори, затулившись від яскравого, хоч і захмареного неба, і кімната набула якогось вогняного відблиску, що не надто пасувало до світлого, насиченого повітрям котеджу.

- Я прийняв рішення, Гаррі Поттер, - сказав ґоблін, що сидів, схрестивши ноги, в низькому кріслі й барабанив по бильцях своїми хирлявенькими пальцями. - Хоч ґрінґотські ґобліни і вважатимуть, що це підла зрада, але я вирішив тобі допомогти...

- Це чудово! - вигукнув Гаррі, відчуваючи полегшення. - Дякую тобі, Ґрипхуче, ми дуже...

- ...в обмін, - твердо завершив речення ґоблін, - за винагороду.

Захоплений зненацька, Гаррі завагався.

- І скільки ж ти хочеш? У мене є гроші.

- Не за гроші, - заперечив Ґрипхук. - Гроші я маю.

Його чорні очі заблищали; вони були зовсім без білків.

- Я хочу меч. Меч Ґодрика Ґрифіндора.

Настрій у Гаррі різко впав.

- Це неможливо, - заявив він. - Вибач.

- Тоді, - м’яко сказав ґоблін, - виникають труднощі.

- Ми можемо дати тобі щось інше, - гаряче обізвався Рон. - Там, у Лестранжів, мабуть, повно всякого добра, ти собі вибереш, що захочеш.

Такого не треба було казати. Ґрипхук спалахнув.

- Я не злодій, хлопче! Я не зазіхаю на скарби, на які не маю права!

- Але ж меч - наш...

- Не ваш, - заперечив ґоблін.

- Ми ґрифіндорці, а він належав Ґодрику Ґрифіндору...

- А кому він належав до Ґрифіндора? - запитав ґоблін і випростався.

- Нікому, - відповів Рон, - він був виготовлений для нього.

- Ні! - сердито вигукнув ґоблін, показуючи довгим пальцем на Рона. - Знову ця чаклунська зарозумілість! Цей меч належав Раґнукові Першому, а Ґодрик Ґрифіндор у нього вкрав! Це наш загублений скарб, шедевр ґоблінського мистецтва! Він належить ґоблінам! Меч - це плата за мою послугу! Погоджуйтесь, або як хочете! - погляд ґобліна палав гнівом.

Гаррі зиркнув на друзів і сказав:

- Ґрипхук, нам треба порадитись, якщо ти не проти. Зачекаєш кілька хвилин?

Ґоблін похмуро кивнув головою.

У порожній вітальні Гаррі, насупившись і міркуючи, як бути, підійшов до каміна. Рон у нього за спиною сказав:

- Та він насміхається. Ми не можемо віддати меч.

- Це правда? - запитав Гаррі в Герміони. - Ґрифіндор і справді його вкрав?

- Не знаю, - розгублено зізналася вона. - У чаклунській історії нерідко дуже побіжно згадується про ті прикрощі, що їх чаклуни завдавали іншим магічним расам, але я не пригадую жодного натяку на те, що Ґрифіндор украв меч.

- Це ще одна ґоблінська байка, - сказав Рон, - з тих, де чаклуни завжди ґоблінів дурять. Наше щастя, що він не вимагає віддати йому чарівні палички.

- Роне, ґобліни мають усі підстави недолюблювати чаклунів, - сказала Герміона. - У минулому з ними поводилися досить жорстоко.

- Та