Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

- А ви? - впритул запитала я.

– Чому. Ви. Були. Там? - окремо сказав він, загрозливо наблизившись до мене. Мене затрясло ще більше.

- Нам стало нудно і ми вирішили простежити за вами, - пролепетала я тремтячим голосом.

- Вам стало нудно? - задумливо повторив він, дивлячись в одну точку, кудись повз мене.

- Так. Але ми нічого не бачили. Собака нас злякав і ми втекли, а коли ... повернулися - поляна була порожня. І ми вирішили, що ви пішли.

Нейтон потер підборіддя.

- Твої дружки достатньо побачили, щоби почати розпускати язики. А тому, попередь їх, нехай тримають язики за зубами. Інакше будуть наслідки і вони їм не сподобаються. Адже ти вже на власному досвіді все пройшла, а з ними я вчиню ще гірше.

- Сам і скажи їм про це! - за кілька секунд страх стих, ніби його й не було.

- Я все сказав. Думаю, ти досить розумна, щоб не робити дурниць і ухвалити правильне рішення. Якщо тобі дорогі твої друзі ти зробиш все, щоб їх спрямувати на вірний шлях, - він повернувся щоб піти.

- Я ненавиджу тебе! - вигукнула я йому в спину.

- Я тебе теж ненавиджу, - незворушно промовив він не озираючись і пішов дорогою.

- Брехун!

Нейтон завмер і повільно повернувся до мене.

- Що ти сказала??? – примружився він.

- Кажу, що ти брехун.

Нейтон схилив голову вліво і підняв брову.

- Ти не відчуваєш емоцій. Ти нічого не відчуваєш. А значить - ти не можеш мене ненавидіти, - гордо дивлюсь на нього

 - Правильно, - протягнув він, усмішка осяяла його обличчя, після чого він зник у полум'ї. Я перелякано обернулася на друзів, вони не дивилися. Значить, нічого не бачили. Я заспокійливо видихнула і поспішила до них.

Наомі сиділа на колінах поруч із Шоном, який ніяк не міг прийти до тями після хватки Нейтона.

- Як ви? - апитала я у друзів.

- Порядок, - глухо пролунала відповідь подруги. Вона погладжувала Шона по спині. - Чого він від тебе хотів?

- Нейтон дуже попросив, щоб ми мовчали, про те, що побачили у лісі… Інакше будуть проблеми.

- Не питання, - видавив із себе Шон, кожне слово давалося важко. Дихати було боляче і горло стискало спазмом. – Мені не потрібні проблеми.

- Підтримую, - погодилася Наомі. – Із цією родинкою краще не зв'язуватися.

– Але хто вони такі? - підняв очі на мене Шон. - Ти знаєш?

- Ні, - похитала я головою. - Але краще про це забути і навіть не згадувати. Інакше проблем не оберемося.