Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

       - Оленю? А що то була за мова?

       - Моя рідна. Ми ж з лелеками завжди мирно жили. Вони нам діточок приносили…

     Єфа проковтнула смішок, але перезирнулася із татом.

       Огняна заповзято взялася за навчання Оленя. Панна-Дракон показувала та вчила, як працювати на комп’ютерах, це такі дивні штукенції, в яких можна побачити що завгодно, якщо правильно натиснути інші штукенції – кнопки.

     Олень запитав, як це вони користуються Інтернетом, якщо всіх, - як їх там? А провайдерів! – провайдерів зобов’язали доповідати Уряду про те, що дивляться і коментують користувачі.

     - Але ж у нас Драконячий Інтернет, - розсміялася Єфа. А Огняна додала:

     - У нас свої - магічно-фізичні технології.

     - А як вони працюють? – Запитав хлопець.

     - Оцього я тобі сказати не можу. Ми й так занадто зійшлися із людьми. І це, за дії договору про невтручання!

     Іноді, коли Огняна була зайнята, за Оленя бралася Єфа. Вона була дуже лютою вчителькою – справжньою відьмою. Дівчина була нетерпляча і не розуміла, як такі прості речі можна не розуміти.

      Оленю багато чого хотілося відповісти на ці звинувачення, але він мовчав. Мабуть, Єфі хочеться десь побігати, посміятися із друзями, почитати, чи просто подивитися футбол. Натомість, бідолашна має вчити цього тупуватого хлопа елементарним речам. Хлопець зітхав: він щосили намагався зосередитися на тому, що казала юна вчителька. Натомість, його думки весь час відволікалися на інші речі: рожеві звабливі губи, тонесенькі білі пальці, смішний завиток волосся на шиї…

     - Еге-й! – Єфа клацала пальцями перед обличчям Оленя. – Ти мене слухаєш, чи знову десь блукаєш у своїх мріях?! Як скопіювати текст у Ворді?

      - Е…., - червонів хлопець. Дівчина зітхала, казала що декого треба було викопати з землі на століття раніше.  І починала знову.

       Ще Огняна вчила Оленя праву та законам, які самочинно відмінив лиходій Всеволод. Отут хлопець  відчував себе чудово. Він вже знав Римське право та прочитав купу інших книжок, коли був на мосту. А ще це була така наука, за якої Огняна дозволяла аналізувати та розмірковувати. А як вміння розмірковувати допоможе, якщо для відкриття сайту треба було пам’ятати певну процедуру натискання кнопок?

      Майже завжди, Єфа сиділа поруч, слухала, коментувала і щось вишивала, чи плела кофтинку з льону для свого батька. Вона казала, що Огняна так чудово розповідає юридичні науки, що хочеться слухати ці лекції знову і знову. Панна-Дракон фиркала, але казала:

       - Можеш не підлещуватися. Я бачу тебе наскрізь. Хоча, тобі дійсно не завадить пам’ятати всі ці речі. А  тепер, Оленю, запам’ятай. Вину особи завжди треба  довести. Ми не можемо вказати на когось пальцем і сказати: “Оце - злодій”. Якщо ми знаємо, що ця особа грабіжник – ми повинні надати докази та допитати свідків. І ще, брак доказів працює на користь людини. Зрозуміло?

     - Тобто, хоча Вогнян сказав, що Жрець отруїв мене, ще не означає, Жрець недолугий вбивця?

     - Цікаве питання. За теорією права і нашими законами, вірніше тими, які були ще донедавна, ми не можемо називати Жерця вбивцею. Треба провести суд, надати Жерцю адвоката і довести вину Жерця. Якщо суддя вагатиметься, бо з наших доказів - лише слова Вогняна, то Жерця треба визнати невинним. Хоча ми і знаємо, що Вогнян ніколи не бреше.

       - Якісь неправильні ці закони, - відізвалася Єфа та загубила лицьову петлю. – Ой! Якщо ми знаємо, що хтось вбивця, чому ми не можемо його ув’язнити?

       - Тому що, гібридні Дракони, ці НКВД, також знають, що ми - злочинці. Тож, вони можуть спокійно нас знищувати прямо на місці, без суду. Ти ж колись питала у свого тата, як люди дозволили надати стільки прав гібридам. Ось тобі й відповідь. Люди боялися терористів та інших злочинців. А щоб довести, що людина справді терорист, треба було пройти довгу процедуру. А НКВД: бац полум’ям!  І - немає терориста. Чи того, кого вважають терористами. Як нас.

       - Добре, вмовила. Не такі вже й погані були ті закони. А у вас які суди були? – Повернулася Єфа до Оленя.

       - Я… я не певен. Мабуть, збиралися всі дорослі чоловіки, а голова поселення виносив рішення, згідно їхнього голосування. Але в нас всі були на видноті. Тож, щось вкрасти, чи когось вбити було не так то й легко, - дівчата фиркнули. - Принаймні, коли я там жив.

      - Тоді, тобі завдання: прочитати про суд часів Салічної правди. Це шосте століття нашої ери. Вони жили…

      - Я знаю про них, - кивнув Олень. – Вони жили там, де зараз Північ Франції. І про суд їхній знаю. Особливо мене дивує “суд казанком”. Хіба рука, яку опустили в окріп, заживе за три дні? Якби так судили відьму, за те, що вона відьма, то хіба її б потім не спалили? Тобто, якщо б рука зажила за три дні.

       Єфа дзвінко розсміялася.

        - Вибачте, - почервоніла дівчина. – Я просто зраділа, що не жила у ті дикі часи.

        - А зараз, хіба краще? – Сумно запитав хлопець. Єфа стала завзято рахувати петлі.