Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"

Невдовзі я прийшов до тями й почав розглядати свою в’язницю. Місяць крізь залізні ґрати вікна освітлював кімнату; я побачив стіни, вкриті різними написами вуглем, а в кутку оберемок соломи.

Вікно виходило на цвинтар. Три трупи, огорнуті саванами й складені на ношах, лежали на паперті. Це видовище жахнуло мене; я не смів відкрити очей ні на кімнату, ні на цвинтар.

Невдовзі я почув якісь звуки на цвинтарі, туди увійшли капуцин і чотири гробарі. Вони наблизились до паперті, й капуцин сказав:

— Ось тіло маркіза Валорнеса: віднесіть його в приміщення для бальзамування. А щодо цих двох християн, то вкиньте їх у викопану вчора свіжу яму.

Не встиг він промовити ці слова, як я почув довгий стогін, і три огидні привиди з’явилися на цвинтарному мурі.

Коли циган дійшов до цього місця, чоловік, який і минулого разу нам перешкодив, прийшов звітувати йому про те, що було зроблено, однак Ребека, підбадьорена минулим успіхом, серйозно сказала:

— Сеньйоре ватажок, я неодмінно мушу сьогодні довідатись, що означали ті три привиди, інакше всю ніч не засну.

Циган пообіцяв задовольнити її бажання; і дійсно, його відсутність тривала недовго. Він повернувся й розповідав далі так:

— Я сказав вам, що три огидні привиди з’явилися на цвинтарному мурі. Ці з’яви і їх протяглі стогони нажахали чотирьох гробарів і їх начальника капуцина. Всі вони втекли зі страшними криками. Щодо мене, то я також перелякався, але із зовсім протилежним результатом, бо стояв, наче прикутий до вікна, одурілий і мало не непритомний.

Тоді я побачив, як два привиди зіскакують з муру на цвинтар і подають руки третьому, який зліз, схоже з великим трудом. Потім з’явилися інші привиди й поєдналися з першими, так що усіх разом було їх десять чи дванадцять. Тоді найогрядніший привид, який ледь зліз з муру, добув ліхтар з-під білого савана, наблизився до паперті й уважно оглянувши три трупи, сказав своїм супутникам:

— Друзі мої, ось труп маркіза Валорнеса. Ви бачили, як негідно вчинили зі мною мої колеги. Кожен з них говорив, як дурень, доводячи, що маркіз помер від грудної водянки.

Тільки я один, доктор Санґре Морено, мав слушність, доводячи, що це була ангіна поліпоза, відома всім ученим лікарям. Однак ледь я вимовив назву «ангіна поліпоза», то ви самі бачили, як скривилися мої шановні колеги, яких я не можу назвати інакше, ніж ослами. Ви бачили, як вони знизували плечима, оберталися до мне задом, як до недостойного члена їхньої громади. Ах, мабуть, доктор Санґре Морено не годиться для їхнього товариства. Погоничі ослів Ґалісії і погоничі мулів Естремадури — ось люди, які повинні їх пильнувати й навчати розуму.

Небо, однак, справедливе. Минулого року була надзвичайна смертність худоби; якщо така зараза прийде й цього року, можете бути певні, що ніхто з моїх колег не уникне її. Тоді доктор Санґре Морено залишиться переможцем на полі битви, а ви, дорогі мої учні, встановите над ним прапори хімічної медицини. Ви бачили, як я зцілив графиню де Лірія за допомогою простої суміші фосфору й сурми. Напівметали й розумні їх комбінації — ось могутні засоби, які можуть вступити в боротьбу й перемогти хвороби будь-якого роду. Не вірте в допомогу якихось там трав чи коріння, які добрі на пасовиську для в’ючних ослів, якими є мої шановні колеги.

Ви були, дорогі мої учні, свідками прохань, з якими я звертався до маркізи Валорнес, аби вона тільки кінчик ланцета дозволила запустити в трахею її достойного чоловіка, але маркіза, ідучи за намовами моїх ворогів, не дала мені такого дозволу, і я повинен був шукати інших засобів, аби отримати можливість представити інші очевидні докази на мою користь.

Ах, як я гірко шкодую, що достойний маркіз не може бути присутній при розтині власного тіла! З яким задоволенням я б показав йому гідатичні й поліпозні зародки, які вкоренилися в його бронхах і пустили відгалуження аж до горла!

Але що я кажу! Цей скупий кастілець, байдужий до прогресу науки, відмовляє нам в тому, що йому зовсім не потрібне. Якби маркіз мав найменшу схильність до мистецтва лікування, то заповів би нам свої легені, печінку й усі нутрощі, які йому вже ні для чого не придадуться. Але ні, він навіть не подумав про це, і зараз ми повинні, ризикуючи життям, вторгатися в притулок смерті й порушувати спокій покійників.

Але це не має ніякого значення, любі мої учні; чим більше ми зустрічаємо перешкод, тим більшу здобудемо славу, долаючи їх. Тож будьмо відважними; настав нарешті час здійснити цю велику справу. Коли ми три рази свиснемо, ваші товариші, що лишилися по той бік муру, подадуть драбину, й ми тут же викрадемо достойного маркіза. Він має поздоровити себе з тим, що помер від такої рідкісної хвороби, а ще більше з тим, що потрапив до рук людей, які її розпізнали й означили відповідною назвою.

Через три дні ми знову сюди повернемося за одним знаменитим небіжчиком, який помер від… — але тсс… тихо… не слід говорити всього.

Коли доктор закінчив свій монолог, один з його учнів свиснув три рази, і я побачив, як через мур подали драбину. Потім обв’язали мотузками труп маркіза й перетягли його на другу сторону. Драбини позабирали, і привиди зникли. Коли я лишився сам, то почав щиро сміятися зі свого першого страху.

Тут я повинен вам розказати про особливий спосіб поховання умерлих, яким користуються в деяких іспанських і сицилійських монастирях. Найчастіше готують з такою метою невеличкі темні печери, куди, однак, штучно зробленими отворами легко доходить повітря. В них складають тіла, які прагнуть вберегти від розкладу; темнота захищає їх від хробацтва, а повітря висушує. Через шість місяці печеру відкривають. Якщо процедура вдалася, то монахи урочистою процесією ідуть сповістити про це родину. Потім одягають тіло в чернечу рясу й поміщають у підземелля, призначені якщо не для зовсім святих покійників, то принаймні для таких, яких вважають святими.

В таких монастирях похоронна процесія іде за гробом тільки до брами цвинтаря, а далі братія бере тіло й чинить з ним так, як наказують старші. Зазвичай тіло приносять увечері, протягом ночі старші радяться і лише на світанку приступають до дальших чинностей, бо багато тіл не можна висушити таким способом.

Капуцини хотіли засушити тіло маркіза Валорнеса