Читати книгу - "Відьмак. Час Погорди"

Трансляція повідомлень (до того ж — магічно зашифрованих, щоб попередити їхнє перехоплення), портали для миттєвого магічного переміщення, нові ліки, закляття, що дозволяють швидше зводити міцніші башти та фортеці, читання думок, підкорення людини магією — простір використання магії для суто соціальних дій широкий. Неможливо обійти мовчанкою і суто цілительську магію чародійок («— Ґеральте, ти знаєш, скільки Йеннефер може заробити перериванням вагітності знатній дамі? —…за лікування безпліддя вона бере ще більше» (ГР)).

А до цього ж треба додати й можливості взаємодії за віссю «людина — природа»: «Більшість містян живе з моря.… Часом шторм утихомирю, часом викличу, часом західним вітром прижену ближче до берега зграйку мерланів чи тріски» (МЗ).

По суті, наскільки це нам відомо, резидентури чарівників є в усіх великих — та й, часто, і малих — містах Чотирьох Королівств. Більше того, проблеми між магами та можновладцями (як воно було у Рінді, де дійшло до сутичок між Капітулом та владою міста на економічному ґрунті — і до такого собі «магічного інтердикту» в місті) свідчать про магію як про соціальну силу, глибоко інтегровану в суспільство: без неї життя містян уже годі собі уявити.

Від часу Першої висадки, коли, згідно з легендою, Ян Беккер утихомирив бурхливе море та — пізніше — викресав, наче Мойсей, воду зі скелі, магія залишалася глибоко інтегрованою в соціальне життя суспільства (аж до незаможних верств населення: «— Дурню верзеш, чоботарю. Якби не добрі пані з Аретузи, ти б давно із торбою пішов! Їм дякуючи маєш що жерти!» (ЧП))

У цих умовах аж ніяк не дивним є те, що головними конкурентами магів стають храми богів — особливо чоловіча частина жрецтва. Саме вони раз у раз нападають на магію і магіків із дурнуватими інвективами («Єдиний є закон у світі! Закон божий! Уся природа закону тому кориться, уся земля і все, що на землі тій живе! А чари і магія є закону тому противні! Тож прокляті чарівниці, і близький вже день гніву, коли вогонь з небес знищить їх мерзотний острів! Впадуть тоді мури Локсії і Ґарштангу!» (ЧП))

Утім, поки що інвективи ці лише просто стрясають повітря і не призводять до негативних наслідків (хоча є вже тривожні симптоми: наприклад, діяльність рицарів ордену Білої Троянди, які, як ми знаємо, не терплять присутності поряд із собою магії та магів).

Куди цікавіше складалися взаємини між чародіями та верховною владою.

Базовою подією тут стала Новіградська Унія, укладена у перші роки приходу людей на Кораблях Вигнанців. Тоді троє найсильніших чародіїв тих часів — Беккер, Джамбаттіста й Монк — уклали угоду із королями, жерцями й друїдами. За формулюванням Вільгефорца: «щось на кшталт пакту про ненапад і про відділення магії від держави» (ЧП). Другою подією, що усталила взаємини магів і королів, був прецедент із Раффаром Білим, який, замиривши володарів під час Шестирічної Війни, відмовився від корони.

Скликаний кількома роками пізніше Капітул й ухвалення Закону підбило підсумок того періоду: на довгі роки маги відділилися від державних справ. Продовжувалося то до часів Першої війни із Нільфгардом: Содденська Гора докорінним чином змінила поведінку та практики чарівників. Із цього часу участь магів у справах держави у статусі радників стає загальноприйнятою практикою.

Інтриги, участь у королівських Вищих Радах, шпіонаж та контррозвідка: ось головні напрямки, до яких вдаються чародії та магічки після Содденської гори. Доля Чотирнадцяти-з-Гори на певний час стала запорукою соціального визнання магів як самостійних політичних гравців. Якщо років за десять-п’ятнадцять до того відьмак Ґеральт міг кидати в обличчя Стреґобору дошкульні слова: «Ви скористалися маячнею божевільного, аби посилити вашу владу. Щоб зруйнувати союзи, розірвати заручини, створити плутанину в династіях, словом, міцніше посмикати за мотузки, прив’язані до коронованих маріонеток» (МЗ), то тепер таку ситуацію неможливо собі навіть уявити.

І тому в останній рік перед Другою війною із Нільфгардом Трісс Мерігольд відчуває за собою право говорити: «Так, ви бороните сиріт. Я ж, натомість, б’юся за те, щоб сиріт було якнайменше. Б’юся з причинами, не з наслідками. Тому я — у раді Фольтеста з Темерії, сиджу там разом із Феркартом і Кайрою Мец. Радимо, як не допустити війни, а якби до неї дійшло — як захиститися» (КЕ).

Чародії стають суб’єктами й учасниками Великої Гри.

І це призводить до катастрофи.

Маги як суспільна група: чужі серед своїх. Останній пункт нашої розмови про магію у світі Ґеральта треба присвятити ще одній системі соціальних зв’язків, у які вбудовано чародіїв: зв’язків не вертикальних, із нижчими чи вищими соціальними верствами, а — горизонтальних, зі «своїми». Поговорити про проблему «магічного Братства» як елемента соціальної історії Королівств Півночі.

Усе, що ми говорили про первинні умови тих, хто завдяки наполегливій праці ставав, кінець кінцем, магом, означає, щонайменше, один важливий момент: родина для мага ніколи не відігравала занадто важливу роль у його житті після початку навчання. «Незважаючи на повагу, якою втішалися маги, родина чародійки не мала б з неї жодної користі, бо, доки дівчина закінчувала навчання, її зв’язки із родиною уривалися — важливим залишалося тільки професійне братерство» (ОБ).

Відносини ж у системі магічного Братства вибудовувалися за двома осями: щодо колег по навчанню — і за ставленням до майстрів.

В останньому випадку не треба забувати, що стосунки всередині магічної конфратерії нагадують ті, що встановлювалися усередині ремісничого цеху: до певного, суто формального моменту учень або асистент не мав права на самостійність — а то й голосу. Він — майже власність майстра, працює там, де майстер його поставить, наскільки б ризикованими не були ті умови: «Чотири роки тому, за дорученням Вільгефорца, її майстра, Лідія взяла участь у дослідженнях властивостей артефакту, знайденого під час розкопок старовинного некрополя. Артефакт виявився захищеним потужним закляттям. Активізувався тільки раз. Із п’яти чародіїв, учасників експерименту, троє загинуло на місці. Четвертий втратив очі, обидві руки й збожеволів. Лідія вийшла з опіками, розтрощеною щелепою і мутацією гортані й горла, що досі чинила опір спробам регенерації» (КЕ).

Утім, раніше чи пізніше асистент (фактично — підмайстер) ставав повноцінним представником чародійської спілки — і тоді наново вибудовував взаємини із колишніми своїми майстрами, але тепер — як із рівними (характерними, на наш погляд, є стиль розмов у «Часі Погорди» Маргарити Ло-Антіль, теперішньої ректорки Аретузи, із Тіссаєю де Фрьес — ректоркою колишньою і колишньою ж учителькою Маргарити).

Інша справа — взаємини із тими, з ким мага та чародійку пов’язують роки навчання. У цьому випадку те, що