Читати книгу - "Кляте фентезі, Софія Чар"

– Так, це ми з братом.

Не потрібно було навіть обертатися до чоловіка, щоб зрозуміти, що його посмішка зійшла нанівець. Це відчувалося в його голосі, сповненому нотками туги, що трохи здивувало Зоряну. Адже його брат загинув двісті років тому, невже дійсно в них був такий сильний зв’язок? Але замість цього вона запитала інше:

– А чому картина тут, а не в галереї?

– Традиція, – з ледь відчутною іронією відповів Айяр. – У картинну галерею картини членів родини відправляються лише після смерті.

– А оскільки один з тих, хто тут зображений ще живий, картину повісили тут. За крок до галереї, – додав вже Іграрій.

Здавалося б логічна та навіть трохи жартівлива, фраза несподівано наче мазнула мокрою пір’їною по хребту.

Король продовжив щось говорити, здається розповідав про художника, котрий писав картину, а Зоря лише дивилася. Може то було лише її враження, може вона перебільшувала свою виключність, але чомусь прийшла думка, що не кожен зможе вгадати, де живий, а де мертвий на картині. Від того знову стало якось моторошно.

Наче в одному полотні зібралося щось холодне та потойбічне, що затягувало за собою життя. І Зоря майже без вагань визначила навіть, ким було те холодне й потойбічне.

Лівий чоловік. Якщо правий стояв, зіпершись на спинку трону, лівий заклав руки за спину та усміхався однобокою посмішкою. Вона таку вже бачила у Лариса і ще в одного чоловіка тут.

Захоплена своїми думками, Зоря лише машинально кивнула, коли їх компанія потягнулася до галереї, але не здвинулася з місця. Продовжуючи роздивлятися картину, вона раз по раз поверталася поглядом до облич. Невже дійсно така проблема розрізнити близнюків королівського роду?

Це вже скидалося не на магію, а на якусь дурість. Адже навіть коли вони поводять себе як дурні, все одно можна зрозуміти, хто грає, а хто дурень. Так, Лариса вона все ще за деякі його жартики не пробачила.

І якщо їх добре знати…

«Дурня, батько ж їх певно розрізняє. І придворні, ті хто з ними у постійному контакті.»

Занурившись у думки, Зоря не звернула уваги на тінь, котра лягла через її плече на стіну.

– І хто з них мертвий, як гадаєш?

– Лівий.

Кинула перш ніж зрозуміла, що голос знайомий, але з цим усвідомленням пір’яна знову ковзнула по спині. Скинувши голову, Зоря нервово стиснула долоні.

– Ба, то братик не збрехав? Ідеальна наречена для близнюків Фарга!

Заплющивши очі, Зоря повільно вдихнула, видихнула. Заспокоїтися. Зібратися. Посміхнутися.

– Саме так, берете? – розвернувшись, з ентузіазмом вигукнула вона.

«Завжди хотіла подивитися, як виглядає аравійський піщаний удав у житті!» – злорадно подумала дівчина.

Хто не знає, як виглядає аравійський піщаний удав:

Вирішила до кінця викладати по сценам, тому оновлення скоріш за все будуть через день-два, але більшими розмірами.