Читати книгу - "Талiсман"

Двадцять вісім до двох?

Які б шанси не були, високими вони не здавалися. Тільки не тепер, зважаючи на ситуацію.

— Ні, я тебе не кину, — повторив він і повів Вовка до берега річки. На мілині пливли догори черевом гнилі рештки ляльки. Її скляні блакитні очі витріщалися в морок близької ночі. У Джека боліла рука; він потягнув її, переносячи Вовка в цей світ, і суглоб у плечі смикався, мов хворий зуб.

Щойно вони вийшли з води на порослий бур’янами й засмічений берег, Джек знову почав чхати.

2

Цього разу Джек на Територіях пройшов півмилі на захід — саме на таку відстань Вовк перегнав своє стадо, щоб воно могло напитися з річки, де згодом воно мало не втопило чабана. Тут, як припускав Джек, вони опинилися на десять миль західніше. Їм було важко підніматися на берег (врешті-решт, більшу частину шляху Вовку довелося тягти Джека). В останніх променях сонця Джек побачив за якихось п’ятдесят ярдів від них з’їзд з автостради. Знак повідомляв: «АРКАНУМ — ОСТАННІЙ З’ЇЗД В ОГАЙО. КОРДОН ШТАТУ ЗА 15 МИЛЬ».

— Доведеться голосувати, — сказав Джек.

— Голосувати? — із сумнівом перепитав Вовк.

— Дай-но я погляну на тебе.

Він подумав, що Вовка приймуть за свого, у темряві так точно. Він і зараз мав комбінезон, але на ньому з’явилася наліпка «ОШКОШ». Його домоткана сорочка перетворилася на фірмову сорочку із синього шамбре[158], яку можна придбати у військових крамницях. Раніше босі ноги тепер були взуті в мокрі пенні-лофери[159] і білі шкарпетки.

Найдивніше виглядали окуляри в круглій оправі (як у Джона Леннона), що були посередині великого обличчя Вовка.

— Вовку, ти мав проблеми із зором? На Територіях?

— Не знаю, — відказав той. — Гадаю, так. Вовк! Тут, крізь ці залізні очі, я точно бачу краще. Вовк, просто тут і зараз. — Він зиркнув на галасливі машини на платній автостраді, і Джек побачив їх очима Вовка: величезні сталеві почвари з гігантськими жовто-білими очима, що на скаженій швидкості мчать крізь ніч; гумові колеса мордують дорогу. — Я бачу краще, ніж хотів би, — з болем промовив Вовк.

3

Через два дні двоє виснажених хлопців прокульгали на втомлених ногах повз знак «МУНІЦИПАЛЬНИЙ КОРДОН» між тридцять другою трасою та їдальнею «З 10 до 4». Вони прийшли в місто Мансі, штат Індіана. Джекова температура підвищилася до ста двох градусів[160], він постійно кашляв. Обличчя Вовка зблідло і набрякло. Він виглядав, як боксер, що вийшов на матч-реванш і одразу ж програв. За день раніше він намагався нарвати пізніх яблук з дерева біля дороги в затінку покинутого хліва. Вовкулака виліз на дерево і почав зривати зморщені осінні яблука в нагрудну кишеню, але на нього налетіли оси. Вочевидь, під карнизом старого хліва розташовувалося їхнє гніздо. Зі швидкістю, на яку тільки був здатен, Вовк зліз із дерева — навколо його голови кружляла коричнева хмара. Він вив. Одне його око майже зовсім запливло, а ніс нагадував велику бузкову ріпку. Тим не менше, він наполіг, щоб забрати найкращі яблука собі. Насправді гарних серед них не було — маленькі, кислі, червиві, — і Джек не надто хотів їх їсти, але після того, через що пройшов Вовк, щоб їх дістати, він не міг відмовитися.

Повз них промчав великий старий «камаро» з посиленими задніми ресорами, передній бампер якого мало не торкався землі.

— Агов, придурки! — прокричав хтось, і всі в машині вибухнули реготом — пивним реготом. Вовк завив і вчепився в Джека. Хлопчик гадав, що його друг із часом здолає страх перед машинами, але зараз він почав справді хвилюватися.

— Все гаразд, Вовку, — втомлено промовив він, віддираючи Вовкову лапу від себе вдванадцяте чи втринадцяте за день. — Вони поїхали.

— Так, голосно! — застогнав пастух. — Вовк! Вовк! Так голосно. Джек, мої вуха, мої вуха!

— Прямоточний глушник, — сказав Джек, втомлено міркуючи: «Вовку, тобі сподобаються автостради Каліфорнії. Ми це перевіримо, якщо дійдемо туди, гаразд? Тоді ми завітаємо на ралі та мотоциклетні перегони. Ти просто збожеволієш від них». — Деяким хлопцям подобається цей звук. Ну, знаєш. Вони… — Його знеміг черговий напад кашлю. На мить світ поплив удалечінь, у сірі тіні. Повертався він дуже і дуже повільно.

— Подобається, — пробурмотів Вовк. — Джейсон. Як комусь може таке подобатися, Джеку? І запахи…

Джек знав, що для Вовка найгірше — запахи. Вони не пробули тут і чотирьох годин, а Вовк уже почав називати цей світ Країною Поганих Запахів. Першої ночі Вовка нудило разів шість; спершу він виблював на землю Огайо каламутну воду з іншого всесвіту, а тоді викашлював саму тільки жовч. Це все запахи, з болем пояснював він. Він не знав, як Джек може їх терпіти, як інші могли їх терпіти.

Джек знав — коли повертаєшся із Територій, тебе огортають аромати, які й не розрізняєш, адже постійно живеш із ними. Дизельне пальне, вихлопні гази автомобілів, промислові відходи, сміття, брудна вода, хімікати. Доводиться звикати до них заново. Або звикаєш, або стаєш несприйнятливим. От тільки з Вовком було інакше. Він ненавидів машини, він ненавидів запахи, він ненавидів цей світ. Джек не вірив, що Вовк коли-небудь до них звикне. Якщо найближчим часом він не перенесе Вовка назад на Території, той швидше за все збожеволіє. «І в процесі цього доведе до божевілля мене, — подумав Джек. — Я ж і сам не далекий від цього».

Повз них проторохтіла сільська вантажівка з курми. За нею рухався безперервний потік машин, деякі водії сигналили. Вовк буквально стрибнув Джекові на руки. Ослаблений лихоманкою, Джек покотився в зарослий бур’янами і засмічений рів і гепнувся об землю так, що аж зуби клацнули.

— Пробач мене, Джеку, — нещасно промовив Вовк. — Забий мене Бог.

— Не твоя вина, — промовив Джек. — Упав. Час відпочити.

Вовк сів біля Джека. Він мовчав, схвильовано позираючи на хлопця. Він знав, що йому було важко; знав, що Джек дуже хотів рухатися на захід швидше, частково, щоб утекти від Морґана, але переважно — з якоїсь іншої причини. Він знав, що уві сні Джек стогнав, кличучи матір, іноді плакав. Але наяву Джек заридав тільки тоді, коли у Вовка потьмарився розум на в’їзді до Арканума. Саме тоді він зрозумів, що Джек мав на увазі, коли казав «голосувати». Коли Вовк сказав Джеку, що