Читати книгу - "Втрачений символ"

Іронія полягала в тім, що Кетрін побачила досить помітну подібність між невдалими програмами ЦРУ та власними фундаментальними відкриттями у галузі ноетичної науки.

Вона відчула сильне бажання зателефонувати до поліції й дізнатися, чи знайшли вони щось у Калорама-Гайтс, але тепер вони з Ленґдоном не мали телефонів, до того ж спроба зв’язатися з представниками влади найпевніше буде хибним кроком: хто-зна, як далеко сягнули щупальця Сато.

«Спокійно, Кетрін, не хвилюйся». За кілька хвилин вони будуть у надійній схованці і стануть гостями людини, яка пообіцяла їм дати відповіді на запитання. І Кетрін сподівалася, що ці відповіді, хоч якими б вони не були, допоможуть їй знайти брата.

— Роберте! — прошепотіла вона. — Наша зупинка наступна.

Ленґдон поволі вийшов з гіпнотичного стану.

— Ага, дякую. — Коли поїзд, гуркочучи, наблизився до станції, він підняв свою сумку і якось невпевнено поглянув на Кетрін. — Сподіваймося, що наше прибуття не відзначиться чимось екстраординарним.

Коли Тернер Сімкінс підбіг до своїх людей, що розосередилися поза опорами вздовж колії, з платформи підземки вже повиганяли пасажирів. З протилежного боку почувся віддалений гуркіт, який швидко посилювався, і агент Сімкінс відчув, як його накрила хвиля затхлого теплого повітря.

«Від нас не втечете, містере Ленґдон».

Сімкінс обернувся до двох агентів і жестом наказав підійти.

— Дістаньте посвідчення і зброю. Ці поїзди автоматизовані, але скрізь є кондуктори, що відчиняють двері. Знайдіть його.

Ось у тунелі з темряви виринули фари поїзда, і повітря пронизало верещання гальм. Потяг вискочив на станцію, уповільнюючи хід, а тим часом Сімкінс та двоє агентів висунулися над колією і замахали цеерушними значками, сподіваючись, що кондуктор побачить їх іще до того, як розчинить двері.

Потяг швидко наближався. Нарешті у третьому вагоні Сімкінс побачив перелякане обличчя кондуктора, який, вочевидь, щосили намагався збагнути, навіщо ці люди в чорному махають йому своїми посвідченнями. Сімкінс підтюпцем побіг до вагона, а поїзд тим часом майже зупинився.

— ЦРУ! — крикнув Сімкінс, простягаючи своє посвідчення. — Не відчиняйте двері! — Потяг повільно пропливав повз нього, а агент швидко йшов за вагоном із кондуктором, постійно вигукуючи: — Не відчиняйте двері! Ви чуєте мене?! Не відчиняйте двері!

Нарешті потяг зупинився, і отетерілий кондуктор з виряченими очима часто-часто закивав.

— А що сталося? — спитав він у бокове вікно.

— Не дайте потягу рушити далі, — сказав Сімкінс. — І не відчиняйте двері.

— Гаразд.

— Ви можете впустити нас до першого вагона?

Кондуктор перелякано кивнув і вийшов із поїзда. Він зачинив за собою двері, а потім провів Сімкінса та його людей до першого вагона і відчинив двері вручну.

— Зачиніть за нами двері, — наказав Сімкінс, витягаючи пістолет. Агент та його підлеглі швидко увійшли до яскраво освітленого першого вагона. А кондуктор замкнув за ними двері.

У вагоні було тільки чотири пасажири — три хлопці-підлітки і стара бабця, і всі вони, ясна річ, перелякано вирячилися на трьох озброєних чоловіків. Сімкінс підняв своє посвідчення.

— Усе нормально. Просто сидіть і не рухайтеся.

Лідер групи та його люди почали обшук, просуваючись до хвоста заблокованого потяга вагон за вагоном. На тренуваннях у центрі підготовки цей метод називався «витискання зубної пасти». Пасажирів було мало, і агенти, обшукавши половину вагонів, не знайшли нікого, хто хоча б віддалено нагадував Роберта Ленґдона чи Кетрін Соломон. Однак Сімкінс не втрачав упевненості. У вагоні метро ніде сховатися. Не було тут ані туалетів, ані багажного відділення, ані запасних виходів. Розтиснути двері було майже неможливо, до того ж обабіч платформи за потягом пильно стежили агенти, розставлені Сімкінсом.

«Спокійно, все буде в нормі».

Однак коли керівник групи зайшов у передостанній вагон, він відчув легке занепокоєння. Там сидів лише один пасажир — якийсь китаєць. Сімкінс та його люди пройшлися вагоном, уважно вдивляючись у кожний закуток. Але нікого не знайшли.

— Останній вагон, — сказав Сімкінс, піднявши напоготові зброю, і трійко агентів рушили до дверей останньої секції потяга. Увійшовши всередину, всі троє заклякли.

— Якого біса?! — Сімкінс кинувся в кінець вагона і занишпорив під усіма лавками. А потім з почервонілим від люті обличчям повернувся до своїх людей і гаркнув: — Куди вони, в чорта, поділися?!

РОЗДІЛ 79

А за вісім миль на північ від Александрії, що в районі Вірджинія, Роберт Ленґдон та Кетрін Соломон тихо ступали широкою, вкритою інеєм галявиною.

— Тобі треба було акторкою стати, — зауважив Ленґдон, і досі перебуваючи під враженням від кмітливості та імпровізаційних здібностей Кетрін.

— У тебе теж непогано вийшло, — посміхнулася вона у відповідь.

Спочатку Ленґдон спантеличено дивився на Кетрін, коли та несподівано стала викидати коники в таксі. Без будь-якого пояснення вона почала вимагати, щоб їх відвезли до Фридом-плаза, бо їй, бач, щось наверзлося про єврейську зірку та велику печатку Сполучених Штатів. Вона намалювала на купюрі відомий кожному прихильникові змовницьких теорій рисунок і кілька разів наполягла, щоб Ленґдон дивився саме туди, куди вона показувала.

Нарешті Ленґдон второпав, що показувала Кетрін не на купюру, а на малесеньку лампочку індикатора на спинці еолійського сидіння. Лампочка була така засмальцьована, що професор її спочатку навіть не помітив. Але коли нахилився вперед, то побачив, що вона тьмяно горить червоним світлом, а ще розгледів три ледь помітні слова просто під цією лампочкою:

ПРАЦЮЄ ВНУТРІШНІЙ ЗВ’ЯЗОК

Ленґдон остовпіло поглянув на Кетрін, яка переляканими очима показувала йому на переднє сидіння — мовляв, поглянь туди. Він так і зробив, потай зиркнувши крізь перегородку. Мобільник таксиста лежав на панелі приладів — розкритий, освітлений і направлений на динамік внутрішнього зв’язку. І за мить Ленґдон збагнув вибрик Кетрін.

«Вони дізналися, що ми в таксі... вони нас підслуховують».

Ленґдон уявлення не мав, скільки часу залишилося їм із Кетрін до тієї миті, коли їхнє авто зупинять і оточать. Отже, вони мали діяти швидко й рішуче. Професор одразу ж підіграв Кетрін, здогадавшись, що її бажання дістатися до Фридом-плаза не мало жодного стосунку до піраміди, просто там була велика станція підземки — «Метро-Центр», з якої можна вирушити в шести різних напрямах червоною, блакитною чи оранжевою лінією.

Коли вони вискочили з таксі