Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький"

260
0
16.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Старосвітські батюшки та матушки" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 88 89 90 ... 94
Перейти на сторінку:
поск­рив­ля­лись. Ба­ла­бу­ши­ха приміти­ла ті гри­ма­си й по­ча­ла за­го­во­рю­ва­ти.

- Чогось в на­ших корів по­га­не мо­ло­ко. Який­сь та­кий не­гар­ний дух од йо­го. Навіть мас­ло з їх чимсь од­го­ниться. Чи не на­ра­яли б ви мені, ма­дам Шмідто­ва, де-не­будь ку­пи­ти ко­ро­ву?


- Може, ваші ко­ро­ви па­сут на гіркий траві: є та­кий гіркий тра­ва, ду­же смер­дить, і як той смер­дя­чий тра­ва ззіст ко­ро­ву, то й мо­ло­ко бу­де смер­дит, - ка­за­ла ди­рек­тор­ша.


Після кофію гості трош­ки по­сиділи й поп­ро­ща­лись. Во­ни про­си­ли до се­бе в гості Ба­ла­бух. Гості сіли в фа­етон й ще раз поп­ро­ща­лись. Ба­ла­бу­ши­ха сто­яла на ган­ку й ще раз гук­ну­ла:


- Не за­бу­вай­те ж нас! Приїжджай­те до нас як мож­на частіше!


Вернувшись у за­лу, Ба­ла­бу­ши­ха й Нас­тя за­раз ки­ну­лись до бу­кетів.


- Мені привіз бу­кет Гус­тав. Ось і підпис є. Чи ви ба­чи­те, ма­мо?


- А мені привіз Гер­ман. Чи ти ба! Ось і мій підпис, - ска­за­ла Ба­ла­бу­ши­ха, за­був­ши, що їй швид­ко бу­де п'ятде­сят років.


- Ой ма­моч­ко! Та й гар­ний же Гус­тав! - крик­ну­ла Нас­тя. - В чор­но­му уб­ранні він ще кра­щий од Га­ну­ша.


- О, ні! Га­нуш кра­щий. В Га­ну­ша темні карі очі й пос­тать повніша й пос­тавніша, - ска­за­ла Ба­ла­бу­ши­ха.


- А в Гус­та­ва сині очі, на­че не­бо. Я люб­лю сині очі, - ска­за­ла Нас­тя, ню­ха­ючи бу­кет.


- Буде, бу­де твій Гус­тав! Тре­ба, до­ню, справ­ля­ти бал.


- Треба, ма­мо, та ще як мож­на швид­ше. Ой як мені хо­четься по­тан­цю­ва­ти!


Балабушиха вхо­пи­ла Нас­тю до­ло­ня­ми за що­ки й по­ча­ла її цмо­ка­ти.


- Золото моє до­ро­ге! Як я бу­ду жи­ти без те­бе, як за­ве­зе те­бе Гус­тав десь да­ле­ко? Ти моя под­ру­га, моя то­ва­риш­ка, моя ма­зу­ха, моя єди­нич­ка! - го­во­ри­ла Ба­ла­бу­ши­ха, обніма­ючи та цілу­ючи Нас­тю.


В Насті на очах вис­ту­пи­ли сльози, не­на­че во­на вже зби­ра­лась виїжджа­ти з Гус­та­вом в да­ле­кий край, за гра­ни­цю.


- Які-то сукні ми спра­ви­мо собі на бал, - по­ча­ла вже кло­по­та­тись Ба­ла­бу­ши­ха. - В яко­го кольору сук­ню я те­бе при­бе­ру, моя до­ню?


- Мабуть, в ро­же­ву, ле­геньку ба­ре­жо­ву, - ска­за­ла Нас­тя.


- О, ні! Тре­ба те­бе вбра­ти в якусь до­рож­чу. Я ду­маю зро­би­ти тобі ат­лас­ну білу: білий кольор прис­тає най­кра­ще тобі до ли­ця, бо ти чор­ня­ва; в ро­же­во­му ти бу­деш бліда.


- То не­хай бу­де біле ат­лас­не, а до гру­дей й до пле­чей приш­пи­ли­мо рожі в зе­ле­но­му листі. Ой як бу­де гар­но!


- А я ду­маю по­ши­ти собі зе­ле­ну сук­ню, як не ат­лас­ну, то при­най­мні по­по­ло­вині з шов­ком. Прав­да, мені зе­ле­ний кольор прис­тає до ли­ця? - ска­за­ла Ба­ла­бу­ши­ха.


- Вам, ма­мо, най­кра­ще в чор­но­му або в сіро­му.


- Ще що ви­га­дай! Хіба ж пак я та­ка вже ста­ра, щоб уби­ра­тись в чор­не? Мій кольор зе­ле­ний, і я по­шию собі шов­ко­ву зе­ле­ну сук­ню.


- Але чи дасть па­па гро­шей? На такі сукні гро­шей тре­ба ду­же ба­га­то.


- Ми па­пи не звик­ли пи­та­ти. Тре­ба, то й нас­та­чай! А нам тре­ба по­ка­за­ти те­бе Гус­та­вові в усій красі. Мо­же, він по­ве­зе те­бе й за гра­ни­цю.


- Ой ма­моч­ко моя! - крик­ну­ла Нас­тя й ки­ну­лась цілу­ва­ти матір. Дов­го хо­ди­ли во­ни по залі, поб­рав­шись попід ру­ки й ма­ха­ючи розкішни­ми бу­ке­та­ми, до­ки не прий­шов Ба­ла­бу­ха і Ки­ли­на по­да­ла обід.


Балабушиха ду­ма­ла спра­ви­ти бал во­се­ни, як спа­де жа­ра, щоб не бу­ло важ­ко тан­цю­ва­ти. Щоб не бра­ла нудьга, до­ки нас­та­не те свя­то, Ба­ла­бу­ши­ха з Нас­тею за­ду­ма­ли для роз­ва­ги ви­ши­ва­ти. Нас­тя роз­по­ча­ла ви­ши­ва­ти собі покрівчик на стільчик до фор­теп'яна, а Ба­ла­бу­ши­ха тре­тю по­душ­ку на ка­на­пу, та­ку са­му, яку во­на ви­ши­ла Га­ну­шеві. За ви­ши­ван­ням во­ни при­ду­му­ва­ли собі кос­тю­ми на бал і вилічу­ва­ли, що бу­дуть кош­ту­ва­ти рожі, ат­ласні білі че­ре­вич­ки, гірлян­ди та сукні. Во­ни налічи­ли більше сотні кар­бо­ванців і пос­та­но­ви­ли при­че­пи­тись до Ба­ла­бу­хи.


- Марку Пав­ло­ви­чу! А ми оце з доч­кою за­ду­ма­ли спра­ви­ти бал. Гус­тав, здається, за­ли­цяється до на­шої Насті. Партія бу­ла б ду­же гар­на. Я ду­маю поп­ро­си­ти на бал на­ших фаб­рицьких знай­омих.


- Кого? Отих міщан? - спи­тав Ба­ла­бу­ха.


- Яких міщан? Поп­ро­си­мо ди­рек­то­ра з сім'єю та двох-трьох йо­го знай­омих, кра­щеньких, - ска­за­ла Ба­ла­бу­ши­ха.


- Ти не ду­же їх нап­ро­шуй: і так па­рафіяни вже го­мо­нять, що до нас в дім їздять тільки ля­хи та німці. Ти знаєш, що наші ду­ховні див­ляться на фаб­рицьких па­ничів, як на прой­дисвітів та бур­лак. Нам потрібна доб­ра сла­ва для Насті. Бог відає, які там лю­ди на са­хар­нях. Семіна­рис­ти об­ми­на­ти­муть нас, за­го­во­рять, - ска­зав Ба­ла­бу­ха.


- Нехай го­во­рять! Я за ду­хов­но­го не ду­маю да­ва­ти своєї доч­ки, - ска­за­ла Ба­ла­бу­ши­ха.


- Так па­рафіяни од­вер­нуться од свя­ще­ників; а хіба це гар­но? - ска­зав Ба­ла­бу­ха.


- Ото й доб­ре. Я й са­ма дав­но од їх од­вер­ну­лась. Але не об тім мо­ва. Тре­ба Насті спра­ви­ти сук­ню, як не шов­ко­ву, то білу ат­лас­ну; та й собі я ду­маю по­ши­ти но­ве уб­ран­ня.


- Атласну білу сук­ню? Та й ще вечір? А скільки ж во­на кош­ту­ва­ти­ме?


- Ми полічи­ли з Нас­тею, й ви­хо­дить на всі убо­ри тро­хи більше сотні кар­бо­ванців або й усіх дві.


- Сто кар­бо­ванців або й двісті!.. - крик­нув Ба­ла­бу­ха й ско­чив з стільця, нев­ва­жа­ючи на свою пос­тать, вже зовсім об­важнілу.


Він по­чав хо­ди­ти по хаті, пе­рех­няб­лю­ючись на ході.


- Сто кар­бо­ванців! В ме­не в ки­шені не­ма й двад­ця­ти.


- То ми на­бе­ре­мо на­бор у Волька, - Волько дасть на кви­ток, - ска­за­ла Ба­ла­бу­ши­ха.


- А хіба в нас і без то­го ма­ло тих квитків: ми ж не­дав­но зап­ла­ти­ли за фор­теп'ян; пла­ти­мо ска­жені гроші Га­ну­шеві за Нас­тині уро­ки му­зи­ки, - го­во­рив з сер­цем Ба­ла­бу­ха, аж жінка й доч­ка зди­ву­ва­лись.


- Вже як хоч, а нам тре­ба но­вих су­конь. Тре­ба бра­ти на квит­ки.


- То про­же­ни Га­ну­ша - мен­ше бу­де тра­ти. На­що нам та му­зи­ка? Нас­тя вже вив­чи­лась гра­ти; бу­де з неї.


Балабушиха по­ду­ма­ла, що во­на більше не ба­чи­ти­ме Га­ну­ша двічі на тиж­день, і ска­за­ла:


- Ні, ще тре­ба бра­ти уро­ки. Я вмру без му­зи­ки. А ти нам та­ки дай гро­шей.


- А як не­ма? Лег­ко ска­за­ти - дай. От міща­ни зби­ра­ються по­зи­ва­ти ме­не в мит­ро­по­ли­та за ве­ли­ку пла­ту на тре­би; сам чув сьогодні на ба­зарі, як ме­не ла­яли.


- Нехай ла­ють, а гроші не­хай пла­тять. А Насті та­ки тре­ба приб­ра­тись, - во­на вже на порі ста­ла, вже до­рос­ла дівчи­на.


- Про ме­не, як хо­чеш, а я гро­шей не дам, бо не маю. Та й той бал не кар­бо­ван­цем од­бу­деш.


Балабуха підняв го­лос так, що Ба­ла­бу­ши­ха й Нас­тя тільки очі по­витріща­ли на йо­го. Ба­ла­бу­ха знав, що те­пер йо­го жінку не вкра­де той ста­рий німець сто­ляр, що щи­пав її за плечі в ди­рек­то­ра; знав, що во­на не вте­че до батька в Хохітву,

1 ... 88 89 90 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький» жанру - 💙 Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький"