Читати книгу - "Позбав мене від нареченого, сестричко, Ольга Обська"

Розділ 49. Сповідь

Ліза мовчки спостерігала, як Брайан недбало стягнув сорочку з плечей і відкинув убік. Її погляду відкрився бездоганно рельєфний торс. Віконт і в одязі хвилював її своїми спортивними пропорціями, а вже без одягу взагалі перестав бути схожим на аристократа — йому б у рекламі фітнес-центрів зніматися.

Справжня леді на місці Лізи, напевно, зніяковіла б і опустила очі. Але їй зовсім не хотілося відводити погляд. І хоча до щік підступив рум'янець, вона продовжувала зовсім не по-світськи ковзати по рельєфним м'язам поглядом.

Тягуче хвилювання розтікалося її тілом. Чоловік, який сидів поруч із нею, був занадто сексуальний, щоб не хвилюватися. Вони не торкалися одне одного, більше того, обоє знали, що Брайан роздягнувся, якщо так можна сказати, з поважної причини, але це не допомагало. Чуттєве напруження між ними невблаганно наростало.

— Мені подобається, як ти це робиш, — хрипко промовив Брайан.

— Що?

— Запалюєш мене…

— Чим? — Спробувала зіронізувати Ліза. — Поглядом?

Вже хто б казав, тільки не той, хто дивиться на неї магнетичними зеленими очима, які будь-кого здатні завести за дві секунди.

Ліза відчувала, як у ній наростає бажання дослідити його мускулистий торс не лише поглядом, а й на дотик. І з цим треба було щось робити. Вона встала з софи.

— Я ж маю глянути на твою спину, — нагадала вона сама собі. — Що я там повинна побачити?

Він також піднявся на ноги. І ніби вони мали одне бажання на двох — поклав її долоні собі на груди. Ліза відчула пружність м'язів під гладким атласом шкіри. Це, мабуть, найприємніше тактильне відчуття з усіх, що існують у природі. Чи це ще не найприємніше? Їй відразу згадалося, як Брайан дражнив її, що крізь шари одягу вона не відчує всю силу аномального тепла його спини, і обіцяв їй непередавані відчуття, якщо торкнеться оголеної шкіри.

Вона вирішила не відмовляти собі у задоволенні. Її долоні почали обережний рух. Ліза відчувала, як гостро Брайан переживає її дотики. Його повіки поважчали, а груди здіймалися від глибоких вдихів. Насолоджуючись тим, яку має над ним владу, вона в лагідних пестощах дісталася його спини і…

…Лізу приголомшили відчуття, що її захопили — було схоже на глибокий транс, тільки вона залишалася при ясній свідомості. Паранормальний жар обпалив долоні і сантиметр за сантиметром поширився на все тіло. Кілька секунд вона навіть дихати не могла, настільки була вражена глибиною та насиченістю відчуттів, а потім відскочила від Брайана.

— Ви брехун! — обурилася Ліза, не помічаючи, що від надлишку почуттів знову перейшла на "Ви". — Ваш дар не запечатаний! Я чітко відчула його потужну живу силу!

Брайан напрочуд тепло і кричуще щасливо розсміявся, згрібаючи Лізу в обійми.

— Я анітрохи не брехав, коли казав, що мій дар давно запечатаний. Але відучора в мені почали відбуватися зміни. Хочеш почути мою сповідь?

— Авжеж, — гнів Лізи миттєво зійшов нанівець, і вона дозволила повернути себе назад на софу.

Брайан зручно влаштувався, спираючись на подушки спиною, а Лізі довелося влаштовуватися на його грудях, тому що випускати її з обіймів він не збирався.

— Мені було тринадцять, коли в мені пробудився дар, — почав Брайан свою сповідь. — Це сталося зненацька. Тоді ми з Ітаном були дуже дружні і часто влаштовували спільні пригоди. Якось уночі ми вирішили потай обстежити руїни старої каплиці, яка за легендою була загублена десь у лісі. Ми її не знайшли. Зате самі заблукали. Ох і сильно ми злякалися, — усміхнувся Брайан із самоіронією. — Не за себе, за батьків. Ми розуміли, що якщо до ранку не повернемося додому, то в замку почнеться паніка. І ось тоді вперше в мені стрепенулося дещо паранормальне.

Ліза осміліла настільки, щоб теж обійняти Брайана. Вона відчувала себе повністю зачарованою його історією та згорала від нетерпіння дізнатися, що було далі.

— В мене відбувся окультний транс. Не знаю, що відчував Ітан, дивлячись на мене, але гадаю, йому було моторошно. Зі сторони дії окультистів виглядають страшно і навіть огидно. Мені пощастило, що я не бачу себе в такі хвилини, — хмикнув Брайан.

— А я б хотіла побачити тебе під час трансу, — відразу заявила Ліза.

Ні, ну а що там може бути такого страшного?

Брайан розреготався. Його губи лагідно торкнулися її маківки.

— Обурливо необачна відвага, — виніс він вердикт. — Але, принаймні, брат не ризикнув мені розповісти, що я робив під час свого першого трансу, а сам я не дуже й запам'ятав. Однак у результаті мені вдалося здобути потрібну нам на той момент інформацію щодо того, як вибратися з лісу.

— Ви встигли повернутися до ранку?

— Так. Батьки про нашу вилазку так і не дізналися. Я нічого не розповів про нічну пригоду. На якийсь час мій дар став нашою з Ітаном таємницею.

— Але чому ж ти не поділився з близькими?

— Окультизм є сумнівною радістю, щоб поспішати нею ділитися з рідними. Небезпечний дар із елементами темної магії. Я планував зробити це пізніше. А потім у моїх зізнаннях відпала потреба. Дар виявився запечатаним.

— Як це сталося?

— Це сталося на моє шістнадцятиріччя…

Брайан ще не закінчив фразу, а Ліза вже здогадалася, про що йдеться. Паранормальні здібності, як вона знала, міцно пов'язані з внутрішнім світом, з емоційною складовою. У день свого шістнадцятиліття Брайан відчув сильне душевне потрясіння — зрада коханої та зрада брата, з яким у них була одна таємниця на двох. Через це дар і був заблокований.

— Ти дуже засмутився, коли зрозумів, що втратив здібності? — Ліза трохи підвелася, щоб зазирнути йому у вічі.

— Ні, не дуже. Мені було майже все одно. Іншу втрату я переживав набагато важче.

Ліза розуміла. Втратити кохану та кращого друга значно страшніше, ніж позбутися дару.

— Але минув час, і я переосмислив усе. Повернути дар стало моєю основною ціллю. Я присвятив цьому кілька років, випробував багато способів — нічого не допомагало. Тоді вирішив звернутися до сестер Ланде. Їхні поради часто називають ексцентричними. Я ладен був почути щось незвичайне, але все одно їм вдалося мене здивувати. Вони порадили посвататися до леді Елізабет. Складно побачити логіку в тому, що для повернення дару необхідно одружитися. Але сестри Ланде рідко помиляються, а я був досить цинічним, щоб вважати повернення дару гідним приводом для весілля.