Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

Хоч би як мені хотілося забрати з собою ці артефакти, це було б безглуздо. А тому натомість я вирішив спалити їх. Для цього тримав їх під полум'ям запальнички разом із білизною майже десять хвилин. Артефакти опинилися на дерев'яній основі і до кінця десятої хвилини в них не залишилося магічної складової, після чого вони спалахнули, як і належить звичайному дереву.

Зібравши артефакти, я покинув підворіття і вирушив до моря, щоб непомітно в польоті над водою залишити місто і вирушити у зворотний шлях. Виходило, що за мною стежили. Я не схибив. Ось тільки не військові чи спецслужби, а представник тієї самої артефакторної мафії, якою мене налякав співрозмовник у паспортному столі. Виходить, його розповіді були не такою казкою, як мені здавалося спочатку. Щоправда, це не пояснювало, чому копалися вранці у моїй сумці.

До моря вибратися вдалося досить швидко, бо я й так був у портовому районі. А далі, озирнувшись у «Магічному зорі» і не помітивши нічого підозрілого, дістав артефакт польоту. Активувавши його, полетів у бік моря. Було якось не по собі, знаючи, що піді мною вода і в разі чого я навряд чи допливу до берега, але сподівався на краще.

Відлетівши приблизно на кілометр від берега, я розвернувся і, прискорившись, вирушив уздовж берега. Приблизно за сорок хвилин, коли мани в накопичувачі залишилося зовсім небагато, звернув у бік берега. Це виявився пустельний кам'яний берег. Лише за кілька сотень метрів від нього починався ліс. Саме туди я й подався. Саме там і збираюся сьогодні заночувати. Головне не забути встановити артефакти із відведенням очей навколо себе.