Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

- Там є тільки один склад, придатний для таких справ, - сказав він. - І, найімовірніше, це саме те місце, про яке я думаю.

- Ви зобов'язані не упустити його! - ніби він і сам цього не знав, вторила я. - У ваших руках життя всього міста, капітан Гарсіа! Запам'ятайте, о десятій годині. Будь ласка... Зловіть його! - як же в цей момент я підставляла себе. Як нерозумно поводилася, але хіба на емоціях ми й не здатні на гірше? Я підлетіла до дверей, і вже відчиняючи їх, обернулася, не знаючи, чого саме чекаю.

Капітан, ніби зрозумівши моє німе запитання, підняв телефонну слухавку, натиснув на кнопку і суворо промовив.

- Підготуйте групу захвату... - далі я вже не слухала, посміхнулася йому вдячно, і понеслася через ділянку на вулицю.

Через півгодини, я підбігала до будинку. Ноги горіли від руху вгору, але дозволити собі зупинитися було не можна. Увійшовши в будинок, вся розчервоніла і спітніла, я натрапила на Кілера. Він, виляючи хвостом, тикався мені в ноги носом. Відчинила двері, випускаючи собаку гуляти, а сама роззулася і пішла на кухню. Чути було чутно тільки голоси Сеньйори й Доньї. Де ж Андрес? Підозра, що він уже поїхав, прокотилася холодною хвилею по тілу. Ні, ні, тільки не це! Я кинулася до його спальні, але вона виявилася порожньою. У сонячному сплетінні миттєво здавило, і я полетіла на кухню. Розгублено з усіма привіталася, і босоніж вибігла на вулицю. Гарячково озираючись, стала шукати машину, але і її не було. Мене затрясло, як у лихоманці. Господи, що ж я накоїла? Схопилася за горло, відчуваючи, що задихаюся, але в цей момент почула, як десь праворуч у посадці сміється Луїс. А потім, слідом за його сміхом, почувся знайомий до болю голос. О, Господи! Мене мало не зрадили ноги, підкосившись від полегшення. Я швидким кроком пішла в їхній бік. Мені назустріч знову вибігло чорне кошлате диво, а слідом за ним і брати. Я встигла, все-таки, встигла.

- Ти була на пробіжці? - поцілував мене Андрес, підійшовши ближче.

- Так, - посміхнулася йому, намагаючись вгамувати тремтячі руки. - Пора приводити себе у форму.

- У мене є спосіб дієвіший, ніж пробіжка. - Прикусив мою губу коханий, явно натякаючи не на тренажерний зал.

- Я згодна. Дай тільки душ прийняти!

- Трохи пізніше. Зараз мені треба поїхати, мама попросила купити хліба. А потім займемося твоїми калоріями!

Мама, значить?

- Так давай я з тобою поїду. Мені потрібно п'ять хвилин на душ, - не здавалася я.

- За п'ять хвилин розкуплять весь хліб. Ти ж знаєш, який це зараз дефіцит! Я швидко, не хвилюйся! - поки він відводив Луїса з Кілером у будинок, я глянула на годинник. Без п'яти хвилин дев'ята. Пішла слідом за ним і потягнула в комору. Найкращий спосіб затримати людину - показати, як сильно ти її хочеш! Саме зараз! У цей момент! До головного нам дійти не вдалося, але хвилин десять я все ж виграла.

- Espinita, не дражни! - важко дихаючи, вимовив Αндрес, і перехопив мою руку, коли я залізла нею йому в бриджі. - Я ж приїду, і тобі мало не здасться!

- Хочу... багато! - прошепотіла йому у відповідь, відчуваючи, як у моїх пальцях пульсує твердий член.

Так, коханий. Ось так! Здайся, і тоді я буду ще спокійнішою! Адже тоді ти точно не встигнеш вчасно на склад!

Він притягнув мене до себе за шию, і, міцно стискаючи її ззаду, процідив у губи, не стримуючи емоцій.

- Сьогодні ми поїдемо звідси, щоб я чув, як ти кричиш! Голосно і надсадно, коли я буду брати тебе і карати за всі твої витівки! Зрозуміла мене?

- Так! - відповіла, ледве дихаючи, розчиняючись у жарі його губ і таких солодких обіцянках.

Неохоче він випустив мене з рук, і подарувавши ще один довгий жадібний поцілунок, вийшов, зачинивши двері. Вивів машину з гаража і поїхав, залишаючи мене наодинці з пекучим бажанням, упереміш із диким хвилюванням. Сподіваюся, Пабло вже на місці...

\* * *

Андрес

Тарабанячи пальцями по керму, я намагався вгамувати пожежу, що вирувала внизу. Член болісно нив, вимагаючи опинитися в моїй дівчинці, але зараз це було неможливо. Я звик робити все вчасно. Та й більше того, що раніше я опинюся на складі, то раніше вийду звідти. Перебувати в цьому місці навіть зайву хвилину не було ні найменшого бажання. Мене нудило дивитися на всі ці пики, які й самі сиділи на голці, і на мене дивилися як на лоха. У них апріорі чистий є лохом. Мудаки, бл*дь. Як же я ненавидів кожного з них! Але найбільше Федеріко. Я впевнений, що брата він уже давно знайшов, і розправився з ним по-своєму. А я йому потрібен, бо приношу гарний прибуток. Хто ж прощатиметься з одним із найкращих дилерів? Сам я не вживаю, цим він мене утримати не може, але в нього є кращий спосіб. Його-то він і використовує. Якби я був без будь-якої моралі чи принципів - давно б звалив. Але ні за що в житті я не кину свою сім'ю. Хіба можна назвати того, хто особисто відвертається від своєї сім'ї, людиною? Ні. Нікчемою. Бруд під нігтями! Але не людиною!

Заради своїх я готовий на багато що, навіть гнити, гроблячи особисте життя, аби тільки вони дихали і були щасливі, наскільки це можливо. Раніше я хотів назбирати достатню кількість грошей, знайти людину в Америці і вивести матір із братами туди. Поміняти їм імена й відпустити. З ними б не поїхав. Це небезпечно. Мене б знайшли. І знову та сама тяганина. Знову наркота і залежність. Я хотів залишитися. Мене б убили і на цьому все закінчилося б. Усі були б щасливі. Але тепер усе інакше... При думці про Емілію у грудях потеплішало. Тепер у мене є ця навіжена дівчина, заради погляду якої я готовий відмовитися від свого плану. Ось же як буває. З'являється людина, і перевертає в твоєму житті все з ніг на голову. Вивертає навиворіт своєю прозорою добротою і щирістю. Упевненістю і настирливістю.

Бл*дь, я коли подумав, що вона зрадила мене, мало не вбив її. Скільки сил мені коштувало не зірватися, коли схопив її за руку і виштовхнув у під'їзд, коли вона плакала. Пам'ятаю, як очі застелило пеленою і все, про що міг думати - це вб'ю! Влізти мені в мозок, серце і душу, і ось так видерти їх зрадою. Пам'ятаю, як розбив дзеркало у ванні й потім на швидку перев'язав руку бинтом, і кинувся все перевозити, будучи впевненим, що от-от нагряне поліція.