Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- Може, вона тобі допоможе ввійти в цю роль, - сказав Рон. - Уяви, що ця чарівна паличка понавитворяла!

- Отож бо й воно! - вигукнула Герміона. - Це та паличка, якою катували Невілових маму й тата і хтозна-скільки інших людей! Це паличка, якою вбили Сіріуса!

Гаррі про це якось не подумав. Глянув на чарівну паличку, і раптом відчув жорстоке бажання її зламати, розрубати Ґрифіндоровим мечем, що стояв при стіні за його спиною.

- Мені так не вистачає моєї чарівної палички, - пожалілася Герміона. - Якби ж містер Олівандер зробив і мені нову паличку.

Містер Олівандер прислав того ранку нову чарівну паличку Луні. Луна за будинком на галявині саме випробовувала її можливості під промінням пообіднього сонця. Дін, чарівну паличку в якого забрали хапуни, похмуро спостерігав.

Гаррі подивився на чарівну паличку з глоду, що раніше належала Драко Мелфоєві. Він був приємно здивований, коли з’ясував, що вона виконувала його накази, принаймні, не гірше, ніж це робила Герміонина чарівна паличка. Пригадуючи, що розповідав їм Олівандер про таємниці функціонування паличок, Гаррі подумав, що розуміє, чому Герміоні не дається чужа паличка - вона не завоювала прихильність горіхової чарівної палички, бо не відібрала її в Белатриси особисто.

Відчинилися двері, і до кімнати зайшов Ґрипхук. Гаррі машинально вхопився за руків’я меча й підсунув його ближче до себе. Відразу ж і пошкодував - ґоблін явно помітив цей його порух. Намагаючись загладити неприємну ситуацію, Гаррі сказав:

- Ґрипхук, ми щойно востаннє все перевірили і попросили Білла й Флер, щоб завтра не вставали і нас не відпроваджували.

Друзі на цьому наполягали, бо Герміона мусила перетворитися на Белатрису ще до відбуття, а що менше Білл і Флер знатимуть чи підозрюватимуть про їхні справжні наміри, то краще. Заодно й пояснили, що не планують повертатися. Оскільки старий Перкінсів намет пропав того вечора, коли їх упіймали хапуни, Білл позичив їм інший. Герміона поклала його у вишиту бісером сумочку, яку, на превеликий подив Гаррі, вберегла від хапунів, просто запхнувши її собі в шкарпетку.

Хоч йому й не вистачатиме Білла, Флер, Луни та Діна, не кажучи вже про побутові вигоди, якими вони насолоджувалися останні тижні, Гаррі все ж прагнув нарешті вирватися з цього вимушеного ув’язнення в «Мушлі». Він втомився безкінечно уникати підслуховувань і постійно нидіти у цій крихітній темній спальні. А понад усе Гаррі прагнув позбутися Ґрипхука. Одначе коли і як саме вони розлучаться з ґобліном, не віддаючи йому Ґрифіндорів меч, він не знав. Було нелегко це спланувати, бо ґоблін зрідка залишав Гаррі, Рона й Герміону довше, ніж на п’ять хвилин.

- Мама могла б у нього повчитися, - скрипів зубами Рон, коли ґоблінові хирляві довгі пальці знову з’являлися у дверях. Пам’ятаючи Біллове попередження, Гаррі не міг не запідозрити Ґрипхука в тому, що той постійно чатує за ними, остерігаючись, щоб його не ошукали. Герміона так завзято не схвалювала майбутньої хитрості з мечем, що Гаррі облишив спроби залучити її до обговорення всіх нюансів операції. А коли їм щастило на кілька секунд побути без Ґрипхука, Рон не міг вигадати нічого кращого, ніж просто казати:

- Е, та якось воно буде, старий.

Тієї ночі Гаррі спав погано. Лежачи під ранок з розплющеними очима, він згадав, як почувався в ніч перед проникненням у Міністерство магії. Був він тоді сповнений рішучості і радісного збудження. А тепер його постійно гризли нав’язливі сумніви. Гаррі не міг позбутися страху, що в них нічого не вийде. Він переконував сам себе, що план у них надійний, що Ґрипхук добре передбачив усі можливі небезпеки, що вони готові до будь-яких ускладнень на своєму шляху, а проте й далі відчував тривогу. Чув, як вовтузиться в ліжку Рон, і був упевнений, що йому теж не спиться, та оскільки вони спали в кімнаті утрьох з Діном, Гаррі не подавав голосу.

О шостій ранку він з полегшенням зітхнув - нарешті вони могли вибратися зі спальних мішків, майже навпомацки одягтися і прокрастися навшпиньки в сад, де їх мали чекати Герміона й Ґрипхук. Ранок був прохолодний, але, як завжди у травні, вітру майже не було. Гаррі глянув на зорі, що й досі блідо мерехтіли на темному небі, і прислухався до морських хвиль, які ритмічно накочувались на кручу. Йому не вистачатиме їхнього шуму.

Зелені пагінчики пробивалися крізь червонястий ґрунт ельфової могили. За рік цей горбочок всіється квітами. Білий камінь з ельфовим іменем уже встиг омитися дощами й обвітритися. Гаррі подумав, що кращого місця для вічного спочинку Добі годі було й шукати, однак невесела думка, що вони сюди вже не повернуться, завдала йому болю. Він дивився на могилу і вкотре намагався вгадати, як довідався ельф про місце їхнього ув’язнення. Пальці мимохіть торкнулися маленького капшучка на шиї, де можна було намацати гостру скалку дзеркальця, в якому, як він був переконаний, з’являлося Дамблдорове око. Та рипнули двері, і він озирнувся.

Галявиною наближалася Белатриса Лестранж у супроводі Ґрипхука. Вона на ходу запихала маленьку вишиту бісером сумочку у внутрішню кишеню однієї з тих старих мантій, що їх вони прихопили з площі Ґримо. І хоч Гаррі чудово знав, що насправді це йде Герміона, він аж затрусився з ненависті й відрази. Вона була вища за нього, її довге чорне волосся спадало їй на спину, а очі з важкими повіками презирливо глипнули на нього. Та коли вона заговорила, він упізнав у низькому Белатрисиному голосі Герміонині інтонації.

- Але ж і гидомирна вона на смак, гірша як гурдикорені!.. Що ж, Роне, йди сюди, зроблю й тобі...

- Добре, тільки пам’ятай, що я не люблю задовгих борід...

- Ой, заради Бога, тут не йдеться про твою красу...

- До чого тут краса, просто вона тоді заважає! А ніс можеш зробити трохи коротший, ніж тоді.

Герміона зітхнула і взялася до роботи. Щось бурмотіла собі під ніс, потроху змінюючи Ронову зовнішність. Він мав стати абсолютно не схожий на себе. До того ж, вони сподівалися, що його захищатиме ще й лиховісна Белатрисина аура. А Гаррі з Ґрипхуком мали заховатися під плащем-невидимкою.

- Ось, - сказала Герміона. - Як він тобі, Гаррі?

Гаррі подумав, що якби