Читати книгу - "Завоюй мене, Стефанія Лін"

— Все так, як ви затвердили, — промовляє.

— Баристу знайшла? 

— Звичайно, завтра проведуть бесіду з ними. 

— Добре. 

— Вивіску чіпляють.

Я лише спостерігаю за ними. Чіткі, лаконічні, ділові. Чужі. 

— Яка назва тепер у лавки? — втручаюся.

Марк навіть не звертає уваги. Ніби й немає мене. 

— Кольори замінили? 

— Звичайно.

— Молодець, — єдине слово і чоловік, навіть не глянувши на мене, йде геть. 

На якийсь час тихо. Яна зітхає, каже мені:

— Не зважай. Він просто такий. 

— Схожий на шмат каменю? — буркаю. 

За спиною лунає чоловічий голос, насмішкувато, грубо: 

— Як мене тільки не називали...