Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Таємнича пригода в Стайлзі 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємнича пригода в Стайлзі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємнича пригода в Стайлзі" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 47
Перейти на сторінку:
ви їх виклали… направду, мені прикро! Але я ставлюся до цього поблажливо: ви засмучені. І, гадаю, саме через це оминули важливу обставину.

– Ви про що? – запитав я.

– Ви не розповіли мені, чи місіс Інґлторп добре поїла минулого вечора.

Я сидів і дивився на нього. Напевно, війна подіяла на мозок маленького чоловічка. Він чистив своє пальто перед тим, як його одягти, і здавався цілковито поглинутим у цей процес.

– Не пам’ятаю, – відповів я. – І в будь-якому разі я не розумію…

– Не розумієте? Але ж це чи не найважливіше.

– Не розумію чому, – мовив я трохи роздратовано. – Наскільки я пам’ятаю, вона багато не їла. Жінка була очевидно засмучена, що зіпсувало її апетит. Це природно.

– Так, – вдумливо промовив Пуаро, – це природно.

Він відчинив шухляду та вийняв невеличкий портфель, потім обернувся до мене.

– Я готовий. Ідемо до маєтку, вивчатимемо справу на місці. Перепрошую, mon ami, ви поспіхом одягалися, і ваша краватка змістилася набік. Дозвольте. – Він управним рухом її вирівняв. – Ça y est! [5] Що ж, рушаймо?

Ми поквапилися до селища, повернули біля воріт будинку. Пуаро зупинився на мить, пильно роздивився прекрасні простори парку, що досі виблискували ранковою росою.

– Яка краса, яка краса, та бідолашна родина охоплена сумом, зламана горем.

Він незворушно на мене дивився, коли це говорив, і я відчув, як зашарівся під його тривалим поглядом.

Чи була родина зламана горем? Чи сум від смерті місіс Інґлторп був таким великим? Я зрозумів, що в цьому оточенні бракувало емоційності. У померлої жінки не було дару всеосяжної любові. Її смерть породила шок, напруженість, та ніхто за нею щиро не сумуватиме.

Пуаро, здавалося, прочитав мої думки. Він похмуро кивнув головою.

– Ні, ви маєте рацію, – сказав він, – усе було б інакше, якби там існував міцний кровний зв’язок. Вона була добра та щедра до Кавендішів, та не була їхньою рідною мамою. Кров має значення, завжди пам’ятайте: кров має значення.

– Пуаро, – мовив я, – я волів би довідатися, чому ви цікавилися тим, що вживала місіс Інґлторп минулого вечора? Я все прокручую це в думках, але ніяк не можу зрозуміти, який це має стосунок до справи.

Він мовчав кілька хвилин, крокуючи поруч зі мною, та зрештою промовив:

– Я не проти вам розповісти, хоча ви знаєте, що я не маю звички щось пояснювати до завершення. Наразі існує точка зору, що місіс Інґлторп померла від отруєння стрихніном, за припущенням, поданого їй з кавою.

– Так.

– Що ж, о котрій годині подавали каву?

– Близько восьмої.

– Отож вона її пила між восьмою та пів на дев’яту, не пізніше. Проте стрихнін – достатньо сильна отрута. Його дія була б відчутною дуже швидко, можливо, за годину. Але у випадку місіс Інґлторп симптоми не проявилися до п’ятої години наступного ранку: дев’ять годин! Та велика кількість їжі, спожитої в той самий час, що й отрута, могла б сповільнити її дію, хоча навряд чи на такий довгий час. Проте цю можливість варто взяти до уваги. Але, зважаючи на сказане вами, вона небагато з’їла на вечерю, а симптоми не розвинулися аж до наступного ранку! А це вже досить цікава обставина, друже. Щось може проявитися на розтині, що пояснить це. А до того – просто запам’ятайте це.

Коли ми наблизилися до будинку, нас вийшов зустрічати Джон. Його обличчя мало стомлений і змарнілий вигляд.

– Це просто жахлива справа, мсьє Пуаро, – сказав він. – Чи Гастінґс пояснив вам, що ми хвилюємося щодо розголошення?

– Цілковито вас розумію.

– Бачите, на цей час то лише підозри. Немає нічого конкретного.

– Власне. Але варто перестрахуватися.

Джон звернувся до мене, виймаючи свій портсигар, запалюючи цигарку.

– Знаєте, що той чоловік, Інґлторп, повернувся?

– Так. Я його зустрів.

Джон жбурнув сірник у клумбу поруч, що було для Пуаро неприйнятним. Він підняв сірник і обережно його закопав.

– Важко зрозуміти, як до нього ставитися.

– Такі труднощі довго не триватимуть, – тихо промовив Пуаро.

Джон мав розгублений вигляд, не зовсім розуміючи прихованого значення цих слів. Він вручив мені два ключі, які передав доктор Бауерстайн.

– Покажіть мсьє Пуаро все, що він бажає побачити.

– Кімнати замкнені? – запитав Пуаро.

– Доктор Бауерстайн уважав це за потрібне.

Пуаро вдумливо захитав головою.

– Тож він у цьому впевнений. Що ж, це спрощує наше завдання.

Ми разом піднялися до кімнати, де сталася трагедія. Для зручності надаю планування кімнати та розташування меблів.

Пуаро замкнув двері зсередини й миттєво взявся до інспекції кімнати. Він переходив від однієї речі до іншої з прудкістю коника-стрибунця. Я залишався біля дверей, боячись зруйнувати якісь докази. Пуаро ж, здається, не оцінив мою передбачливість.

– Що з вами таке, друже, – залементував він, – чого ви там стоїте… як то кажуть?… ага, так, як загрузле порося?

Я пояснив, що боявся зруйнувати якісь сліди.

– Сліди? Що за вигадки! Через цю кімнату вже пройшла армія людей! Які шанси тут натрапити на сліди? Ні, підходьте сюди та допоможіть мені в пошуках. Я поставлю тут свій портфель, допоки мені він не знадобиться.

Він поставив портфель на круглий столик біля вікна, але то виявилося невдалою ідеєю: верхня частина столу була погано прикріплена, він перехилився, і портфель з’їхав на підлогу.

– En voilà une table! [6] – закричав Пуаро. – О, друже, можна жити у великому будинку, та все одно не мати комфорту.

Після цього короткого повчання він знову взявся до пошуків.

На якийсь час його увагу привернув невеличкий фіолетовий бювар із ключем у замку на письмовому столі. Він витяг ключ із замка й передав мені, щоб я його оглянув. Проте я нічого особливого не помітив. То був звичайний ключ марки «Єйл», із закрученим крізь нього шматком дроту.

Потім він оглянув виламані нами двері, переконавшись у тому, що засув справді було прострілено. Тоді попрямував до протилежних дверей, які вели до кімнати Синтії. Ті теж були замкнені, як я вже згадував. Проте він не полінувався відімкнути їх, кілька разів відчиняючи та зачиняючи; потім спробував це робити дуже обережно, щоб не спричинити жодного шуму. Раптом щось привернуло його увагу в самому засуві. Він його уважно розглянув, потім спритно підхопив зі свого портфеля щипці, вийняв звідти щось мініатюрне й помістив це в конверт.

На комоді була таця зі спиртовою лампою й маленькою каструлею. У посудині виднілася невелика кількість темної рідини, поруч стояла порожня чашка на блюдечку, з якої, очевидно, пили.

Як я міг бути таким неуважним, щоб не помітити це? То

1 ... 8 9 10 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємнича пригода в Стайлзі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємнича пригода в Стайлзі"