Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"

— Але нащо було ворушити все це знову? Війна скінчилася.

У тоні містера Картера з’явилися тривожні нотки.

— Бо схоже на те, що папери все ж не було знищено, і сьогодні вони можуть випливти в новому, смертельно небезпечному значенні.

Таппенс прикипіла до нього очима. Містер Картер кивнув.

— Так, п’ять років тому цей проект договору був зброєю в наших руках, сьогодні ж це зброя проти нас. Це величезний удар. Якщо оприлюднити положення, станеться катастрофа... Можливо, це призведе до нової війни — цього разу не з Німеччиною! Це крайній варіант, я й сам не вірю в таку можливість, але цей документ, без сумніву, викриває певну кількість державних посадовців, чиєї дискредитації ми наразі ніяк не можемо собі дозволити. Це стане незборимим гаслом для лейбористів, а за теперішнього стану речей лейбористський уряд, на мою думку, ляже важким тягарем на британську торгівлю. Та й це ніщо проти справжньої загрози.

Він зупинився, а тоді тихо продовжив:

— Можливо, ви чули або читали про дію більшовистського впливу, що стоїть за теперішнім робітничим заворушенням?

Таппенс кивнула.

— Це правда: більшовистське золото тече в цю країну з конкретною метою — збурити революцію. І є одна особа, чоловік з невідомим іменем, який працює таємно та в корисливих цілях. За робітничим заворушенням стоять більшовики — але цей чоловік стоїть за більшовиками. Хто він? Ми не знаємо. Його завжди згадують під іменем «містер Браун», яке нам ні про що не каже. Але одне зрозуміло: він — кримінальний геній своєї доби. Він керує дивовижною організацією. Пропаганда миру підчас війни здебільшого йшла від нього й була ним фінансована. Його шпигуни скрізь.

— Натуралізований німець? — припустив Томмі.

— Навпаки, я маю всі підстави вважати, що він англієць. Прибічник німців, і так само міг бути прибічником бурів. Чого він прагне досягти, ми не знаємо — імовірно, найвищої влади для себе, унікального місця в історії. Ми гадки не маємо щодо його справжньої особи. Сповіщають, що навіть його послідовники цього не знають. Там, де ми натрапляли на нього, він завжди відігравав другорядну роль. Головну роль щоразу бере на себе хтось інший. Але зрештою постійно виявляється, що була якась незначна особа, слуга або клерк, який тримався на задньому плані непоміченим, і цей уникливий містер Браун знову вислизав від нас.

— О! — Таппенс підстрибнула. — Цікаво... — Так?

— Пригадую, в офісі містера Віттінґтона. Клерк — він назвав себе Брауном. Ви не вважаєте...

Картер замислено кивнув.

— Цілком імовірно. Цікаво, що зазвичай це ім’я так чи так згадується. Ідіосинкразія генія. Ви можете взагалі його описати?

— Насправді я не звернула уваги. Він був доволі типовим, зовсім як усі решта.

Містер Картер знову втомлено зітхнув.

— Незмінний опис містера Брауна! Переказав телефонне повідомлення Віттінґтону, так? А ви помітили телефон у приймальні?

Таппенс замислилась.

— Ні, начебто ні.

— Саме так. «Повідомлення» — це такий спосіб Брауна дати наказ підлеглому. Він, звісно, підслухав усю розмову. І після цього Віттінґтон дав вам грошей і сказав приходити наступного дня?

Таппенс кивнула.

— Так, без сумніву, рука містера Брауна! — Містер Картер зупинився. — Що ж, ось і все. Бачите, із чим ви зіткнулися? Імовірно, з найвигадливішим кримінальним розумом своєї доби. І знаєте, мені це не подобається. Ви такі молоді створіння, обоє. Не хотілося б мені, щоб з вами щось сталося.

— Не станеться, — бадьоро запевнила його Таппенс.

— Я наглядатиму за нею, сер, — пообіцяв Томмі.

— А я наглядатиму за тобою, — відпарирувала Таппенс, обурившись цією чоловічою заявою.

— Ну, гаразд, пильнуйте одне одного, — з усмішкою сказав містер Картер. — А зараз повернімося до справ. Є щось загадкове в цьому проекті договору, чого ми досі не встановили. Нам погрожували ним — у прямих і недвозначних висловах. Революційні елементи фактично оголосили, що він у них в руках і вони мають намір оприлюднити його в потрібний час. З іншого боку, вони явно необізнані з багатьма його положеннями. Уряд вважає це лише блефом з їхнього боку і, правильно це чи ні, дотримується політики цілковитого заперечення.

Я не так у цьому впевнений. Були певні натяки, неприховані посилання, які явно вказують, що загроза реальна. Твердження, буцімто вони дістали викривальний документ, але не змогли прочитати, бо він зашифрований (ми знаємо, що проект договору не було зашифровано), неможливе за природою — тож це не пройде. Але щось таки правда. Звісно, як нам відомо, Джейн Фінн може бути мертва, але я так не вважаю. Цікаво те, що вони намагаються отримати інформацію про цю дівчину від нас.

— Що?

— Так. Одна-дві дрібниці проклюнулися. А ваша розповідь, юна леді, підтверджує мій здогад. Вони знають, що ми шукаємо Джейн Фінн. Що ж, вони створять власну Джейн Фінн — скажімо, у пансіонаті в Парижі.

Таппенс ахнула, а містер Картер усміхнувся.

— Ніхто й гадки не має, яка вона на вигляд, тож це безпечно. Вона озброєна сфабрикованою історією, а її справжнє завдання — витягнути з нас якнайбільше інформації. Зрозуміли ідею?

— То ви вважаєте... — Таппенс зупинилась, аби сповна осягнути власний здогад, — що вони хотіли відрядити мене до Парижа саме як Джейн Фінн?

Містер Картер усміхнувся ще більш утомлено, ніж до цього.

— Знаєте, я вірю у щасливі збіги, — сказав він.