Читати книгу - "Ліна та пригоди в Половецькому замку, Ірина Литвин"

“Як справи?” – запитувала вона.

“Та норм, – відповіла Ліна, – але тут жахливо нудно.”

“Аліса набирає повідомлення” – висвітилося на екрані. Ліна чекала.

В цей момент постукали у двері і в кімнату ввійшла тітка. У руці вона тримала чашку з якимось напоєм. Ліна здивувалася. Ніколи раніше тітка не заходила до неї в кімнату.

– Я зробила тобі чай, – сказала тітка і поставила чашку перед Ліною на стіл. Виходячи з кімнати, вона додала:

– Він на травах, допоможе добре заснути.

– Дякую, – пробурмотіла Ліна.

“Що це з нею?” – подумала Ліна.

Вона взяла чашку і принюхалася до напою. Запах був таким приємним, що вона не змогла втриматися і одним махом випила весь вміст чашки. Одразу ж Ліна відчула, як їй захотілося спати. Вона спробувала піднятися на ноги, але все що їй вдалося зробити – це дотягтися до своєї подушки. А тоді вона впала на своє ліжко і провалилася у глибокий сон.

– Лі-іна-а.

– Лі-іна-а.

Ліна прокинулася від чийогось голосу. Хтось кликав її. Це був тоненький, ледь чутний голосок, що долинав десь здалеку. Ліна сіла на ліжку. Вона помітила, що заснула у верхньому одязі, навіть не переодягнувшись. Була пізня ніч, але місяць світив так яскраво, що всю кімнату заливало світлом.

– Лі-іна-а, – знову покликав її той самий тоненький голосок. Дівчинка ніяк не могла зрозуміти звідки він доноситься. Вона сіла і прислухалась.

– Лі-іна-а, – знову повторилося.

І тут Ліна зрозуміла, що голос долинає з вулиці крізь прочинене вікно. Вона встала і відчинила вікно повністю. Голос знову покликав і їй здалося, що це був місяць. Це було неймовірно. Ліні подумала, що вона ще спить і вщипнула себе за плече. “Ай!” – зойкнула вона від болю і потерла плече.

– Лі-іна-а, – продовжував кликати її той голос.

Так, це був місяць. Його мелодійні нотки зачаровували її. Вона вилізла на підвіконня і визирнула на вулицю. Раптом Ліні захотілось полетіти, високо в небо, туди звідки доносився цей ніжний чарівний голос. Та щось сильно штовхнуло її назад в кімнату. Вона впала на ліжко, а тоді скотилася на підлогу. Ліна одразу ж підвелася щоб побачити хто ж так сильно штовхнув її. Це була та сама руда куля. Вона пролетіла по кімнаті, зробила коло і вилетіла у вікно.

Ліна визирнула на вулицю, але кулі там вже не було. Голосу, що кликав її, теж більше не було чути. Раптом рознісся якийсь гуркіт. Це відчинилося вікно десь у будинку і шибка з величезною силою вдарилася об стіну. Потім щось різко вилетіло з вікна і полетіло вздовж будинку. Ліна не повірила своїм очам. Це була жінка верхи на мітлі. Вона летіла прямо на неї. Дівчинка відскочила в бік щоб та не побачила її. Жінка на мітлі пролетіла повз її вікно і піднялася вгору.

– Ха-ха-ха, – рознісся в повітрі регіт. Відьма зробила коло над будинком і полетіла в глибоку гущавину лісу.

Ліна сиділа на ліжку зіщулившись. Поступово вона почала приходити до тями. І тут, дівчинка раптом зрозуміла хто була та відьма на мітлі. Це була її тітка Реґіна. Дівчинці стало дуже моторошно. Тому, щоб пересвідчитися у всьому на власні очі, вона вийшла в коридор і попрямувала до кімнати, в яку найбільше боялася заходити – до кімнати своєї тітки.

У всьому будинку було тихо. Підійшовши до потрібних їй дверей, Ліна помітила, що крізь щілини проглядає світло. Вона глибоко вдихнула повітря і, набравшись сміливості, відчинила двері. Відразу в обличчя їй повіяв вітерець з прочиненого навстіж вікна. Тітки там не було.

Кімната тітки нічим не відрізнялася від інших кімнат, які Ліні доводилося бачити. Якби, звичайно, не величезний казан посередині, в якому булькотіла якась зелена рідина.

Дівчинка зайшла і почала там все оглядати. Вона підійшла до казана і зазирнула всередину. Та щойно Ліна побачила своє відображення в ньому, як зелена рідина раптом забулькотіла сильніше і почала підійматися. Вона піднімалася все вище і вище, аж поки не дісталася краю, а тоді полилася через верх прямо на землю. Ліна відскочила від казана і кинулася тікати з кімнати. Зелена рідина бігла за дівчинкою, мало не прилипаючи до її ніг.

Ліна кинулася бігти вниз по сходах. Зелена рідина не відставала. Ліна закричала і в цей момент весь будинок задвигтів. Все почало дрижати й гудіти. Ліна хотіла була бігти на кухню, сподіваючись, що там зможе заховатися і перечекати доки все стихне але раптом дорогу їй загородила та сама руда куля. Куля спочатку опустилася на землю, а потім почала рости і перетворюватися на якесь волохате чудовисько. І хоча те чудовисько й було в половину меншим за Ліну, дівчинці від цього спокійніше не ставало.

Ліна закричала ще дужче. Вона кинулася до дверей і вибігла на вулицю, втікаючи від цього божевільного будинку у ще страшнішу і невідому нічну темряву.